Може хто посміється з цієї ситуації але мені не до сміху вже дуже давно. Як тільки починає дзвонити мій телефон я вже точно знаю хто це буде. 99% впевнена а воно так і є завжди, що це моя сваха. Вкотре буде розповідати в чому моя донька не права запитувати чому я її так виховала.
Коли я вперше познайомилась із зятем майбутнім, то про себе візначила, що він дуже спокійний і якийсь, аж ніби флегматичний. Так, бачила, що доньку мою любить, але не з тих, хто буде про це на увесь світ волати і за зіронькою на небо скочить. Спокійно, рівно і добре.
Донька ж моя – вогонь. Напевне, саме тому і поєднала їх доля. бо її вдачі навіть я. мама рідна, не вартую витримати. Її надто багато скрізь і завжди. Просто заповнює собою увесь простір довкола. Мені і не дихнути, хоча я її дуже люблю і це моя дитина.
З родиною зятя я також познайомилась ще до весілля. Сім’я як сім’я. Ми тоді гарно посилділи, поспілкувались, ніби як усі всім сподобались.
Але майже одразу після весілля мені зателефонувала сваха новоспечена:
— Ліно, – почала сипати горохом у трубку, – це що таке і яку має назву. Я щойно від молодих. Мене твоя донька за двері виставила. Сказала прямо, що я їй заважаю. Що за виховання таке. то до весілля посмішки і “мамо”, а нині за двері?
Ну, знаючи мою доньку, то там було, напевне трішки не так, а сваха змалювала надто вже лагідний варіант подій. Але доця без діла людину із дому не вставить, мабуть, сваха що сказала поперек, а Наталя одразу нагадала тій, у який бік двері відчиняти треба.
От так і повелось, що не так, так сваха мені жаліється. Зятю все фіолетово, сваха свого сина шкодує. а я слухаю, бо тій у голові не вкладається, як се так бути може.
Наталя одразу дала зрозуміти, що у її родині вона командир і нічийого авторитету вона не визнає. Сваха їй лиш посміхається в очі, а вже я маю слухати, який бідося її син.
Скажу вам одразу, що Наталя таки крутить чоловіком, мов циган сонцем і тут нічого не вдієш. Але вони щасливі собі удвох. Я задоволена, що доні добре, от тільки сваха уже сива.
Мені вже так набридло виправдовуватись, пояснювати, згладжувати кути. П’ятий рік пішов і майже щоденно я чую оце її на межі плачу “Ліно, ну як ти виховувала Наталю?”.
Донці нічого не кажу, просила зятя з мамою побалакати, та той видно і слова не сказав, бо нічого не змінилось. Чоловік мій сміється. каже адресу чітку, куди потрібно дзвінок перенаправити, але ж я так не можу.
Оце, після чергового “Ліно” Я узяла і зв’язок вимкнула, так вона на подвір’я прибігла і сцену влаштувала, мовляв, яка мама така і донька.
Ох, і знаю ж. що якщо доні розповім, то ні вона, ні чоловік її зі свахою моєю спілкуватись не будуть. Але й мені тоді спокійно буде.
Але все шкодую цю жінку, розумію її в чомусь. Однак, більше витримати оцих дзвінків сил просто не маю.
І що робити? Казати донці, чи як вчинити у цій ситуації. Так хочеться миру в родині, а він тримається тільки на моєму терпінні.
02,10,2023
Головна картинка ілюстративна.
