Ми з чоловіком живемо в невеликому селищі. Грошей заробляємо не так вже й багато. Завжди відкладали частину від зарплати на навчання синові. Чоловік завжди хотів дати Антонові можливість здобути вищу освіту. Багато в чому собі відмовляв, заради улюбленого синочка. Розбалував.
Навіть коли ми не могли дозволити собі багато чого, син мав все. Чоловік жив бідно і не хотів такого життя для свого спадкоємця. Антон це спершу дуже цінував. Завжди був розважливий, навіть ще маленьким. З віком все змінювалося.
Дівчата, гулянки та багато іншого. Потрібні гроші. Батько дає. Чому не витрачати? Така, мабуть, була логіка. Не звернули відразу уваги. Багато в чому винні ми.
Син вступив до університету. Батько щасливий. Поступив на бюджет. Значить відкладені гроші, а це близько 4000 доларів, можна витратити з розумом. В перший же тиждень навчання син несподівано приїхав до нас в гості. Ми його зустріли з радістю, посиділи за вечерею і повкладалися спати. На наступний ранок його немає.
Може пішов до друзів. Чоловік почав збиратися на роботу. Чую говорить сам до себе в нашій кімнаті. Заходжу, а він геть переляканий. Пропала заначка. Хто міг забрати? Син. Дзвінок йому, взяв слухавку і сказав більше не дзвонити. Він поїхав і більше не повернеться. Поїхав до коханої і взяв СВОЇ гроші. Він молодець, вступив на бюджет, значить і відкладені гроші його!
Шукати сина навіть не думали. Було дуже прикро через сказані ним слова. Та й навіщо? Чоловік взагалі сказав, що відмовляється від нього. Він давав йому все, а син… Тут дзвінок у двері. Відкриваю. Антон повернувся! Закінчилися гроші. Хотів попросити ще, дорогу квартиру вони орендують з дівчиною, заплатили за кілька місяців наперед, купили все необхідне. Словом, гроші витрачені, треба ще.
Я як мати навіть раділа його поверненню, але не довго. Вийшов батько. не вітаючись:
– Антоне, тобі вже вісімнадцять років! Ти вже дорослий хлопець, а чиниш не як син, я тебе не пущу більше в свій дім. У своїх так гроші забирають лише геть ниці люди! Геть звідси!
– Таточку, пробач… я телепень. Я відпрацюю пізніше. Не зараз, а зараз допоможіть мені.
– Поки не повернеш те, що так ницо забрав, в дім й ногою ступиш. (Зачинив двері).
Як мені вчинити у даному випадку? Мені шкода сина, але чоловіка я більше розумію. Він так старався для єдиного сина, а Антон геть розчарував.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
