Знаєте, я не дуже дотримуюся думки, що можна на себе вдягати все, що завгодно і куди завгодно. Ми як-не-як на роботі працюємо, а тут і довжина спідниці і висота каблука таки має значення.
А Тоня вивбиралася як на якусь дискотеку і мало того, ще й подумала, що їй вісімнадцять років, а не сорок один і двоє дітей…
І оце вона така приходить на роботу, закидає ногу на ногу і таким поглядом обводить присутніх, наче от-от кинеться на першого-ліпшого, що зайде в двері. Мовляв, я вам зараз як наберу, як видрукую, як наксерю!
Знаєте, я старша від Тоні на десять років, але я їй не мама, щоб якось пояснити, що виглядає вона не дуже, м’яко кажучи.
Отак послухаю, що кажуть дівчата про неї, сама щось зауважу і на тому й все про Тоню, бо й так іншого клопоту бракує.
Аж тут йду з роботи, а вона стоїть на тих височенних підборах, димом дихає і руки тремтять…
– Тоню, все гаразд, – спитала так, аби спитати, а вона на мене глянула і в сльози…
Вхопила мене за руку і давай всю душу мені виливати…
Виявилося, що Тоня справді має проблеми з чоловіком і вже в тому стані аби розірвати з ним стосунки, але ще не може зважитися подати заяву.
Вони познайомилися молодими і були щасливими. Одружилися у них двійко дітей, збирали на квартиру…
– Розумієте, я була вдома поки він заробляв гроші, але я не сиділа, а гляділа наших дітей. Як тільки випала нагода я пішла на роботу. Тобто, все на мою думку налагоджувалося, але мій чоловік почав кожен мій крок просто нівелювати. Наприклад, не встигла дитину вчасно забрати з садочка – вже він вдома каже, що я погана мати, бо до нього телефонувала вихователька і він мусів забирати дитину…
Тоня говорила і не могла спинитися. Чоловік контролював як вона вдягається, що готує їсти, як прибирає в хаті і все це приправляв словами, що все він її має вчити, бо вона все це робить не правильно.
– Що б ти без мене робила?, – говорив він їй на правах старшого.
– Він і справді старший за мене на вісім років, але хіба це привід просто в усьому мені дорікати, – сповідалася переді мною Тоня.
Звичайно, що вона, як і кожна жінка, намагалася згладити ситуацію, адже не хотіла йти з двома дітьми до матері.
– Як би все це виглядало перед моїми батьками? Прийшла з дітьми додому? Мама б такого не зрозуміла і точно б стала на сторону чоловіка, адже він у мене ні пив, ні палив…
З часом все ставало тільки гірше для Тоні – вона не знала для чого живе. А от версію чоловіка про те, що сенсом життя для неї є смажити йому деруни та мити ванну, вона не хотіла до кінця приймати.
– Ми як і виходили, то в такі ресторани, де він любив бувати, а не туди, де хотіла б бути я… Та ми нічого не робили з того, що хотіла я…
І ось тепер Тоня просто не витримала. Здавалося б то була звичайна побутова навіть не сварка, а перепалка, але вона переповнила чашу її терпіння
– Я пішла жити до мами, діти вже вчаться… Я нарешті вдягаюся в те, що не подобається чоловікові, їм куповану їжу і почуваюся абсолютно щасливою. Я знаю, що ви смієтеся по кутках, але мені все одно!
Тоня так гордо підняла голову, що я стала нею пишатися… Дійсно, чого ми до неї вчепилися?
– Тоню, ти права, – кажу я їй, – З такими ногами ти собі знайдеш пригоди.
– Так, бо я хочу саме пригоди!
Напевно, це дуже важко в поза сорок шукати себе, а ми, жінки, самі собі цього не дозволяємо, то ще й інших в цьому не підтримуємо.
Фото Ярослава Романюка.
Автор Ксеня Ропота.
