Ми з дружиною Ларисою три роки прожили душа в душу, поки до нас не переїхала моя мама. І тут між моїми жінками почалася колотнеча, що привела до суду про розірвання шлюбу, ініціаторкою якого стала моя дружина. Перед тим вона взяла дитину й переїхала до батьків у Бровари, і мене із собою кликала, але я відмовився перебиратися до тестів, так як бачив, що моя мама готова порозумітися з невісткою, перепросити, якщо була неправа й надалі уникати непорозумінь. Я був переконаний, що вони ще можуть знайти спільну мову, дійти згоди в розподілі обов’язків і дати мені можливість спокійно працювати, а не з’ясовувати, хто правий, хто ні.
Я довго терпів, коли Лариса докоряла мені, що я її не попередив про те, що мама житиме із нами. Так як вона розлучилася з татом, то змушена була повернутися додому. «Спочатку вся така засмучена й нещасна, а коли оговталася, стала всюди пхати свого носа», – каже мені Лора, як тільки приходжу з роботи, – тому й посварилася зі свекрухою». Питаю маму, чому не порозумілися, а вона тільки схлипує і мовчить, їсть окремо від нас у своїй кімнаті. Потім я почав через сімейні негаразди затримуватися на роботі, чим остаточно утвердив дружину в її рішенні розлучитися, мотивуючи, що я нібито завів любку.
Я ще декілька разів їздив до тестів порозумітися з Ларисою, побачитися з сином Арсенком, але вона наполягала на своєму. Тож зустрілися ми вже в суді. Претензії до мене в неї одні й ті ж: виселити мою маму з її ж квартири, звільнити вигадану нею коханку з роботи. Мені залишалося надіятись, що суд дасть нам кілька місяців для примирення, за той час я винайму для мами житло.
Підтримати мене в суді прийшла тільки моя колега Зоя, що була ще й подругою моєї дружини, та Лариса заявила, що вона є моєю коханкою, тому суддІ не варто довіряти її свідченням про те, що я є вірним чоловіком. Лариса запросила свідчити мого тата, сподіваючись, що свекор почне наговорювати на мою маму, якою поганою вона була дружиною, а, отже, не могла бути й доброю свекрухою. Але батько сказав, що хотів уже помиритися з мамою, та вона вже знайшла йому заміну й через два тижні виходить заміж.
Всі були ошелешені новиною, а суддя викликала маму повторно свідчити, запитала, які в неї плани щодо житла, де невістка хоче бути єдиною господинею. Реакція Лариси неприємно вразила всіх, коли вона почала кепкувати, що моя мама ще та штучка і зі своїм новим чоловіком виживе мене з квартири. Суддя змушена була зробити її зауваження за неповагу до суду.
Мама підтвердила, що дійсно виходить заміж і йде жити до чоловіка, а поки вона жила в нас, то встигла закінчити оформлення документів на обіцяну нам квартиру, хоч цим давно мав зайнятися я, її син, тож вона просить невістку відмовитися від позову, тому що вона відтепер буде єдиною повноправною господинею в домі. Я передчасно зітхнув із полегшенням, та Лариса зовсім не зраділа, а навпаки, була вкрай збентежена почутим і наполягала на розлученні.
І тут мій тато попросив вислухати його. Він сказав, що в залі суду сидить молодик, прізвище якого всі чули, бо це відомий ресторатор, з яким тато кілька разів бачив невістку, коли в справах приїздив у Бровари. Чоловік підтвердив, що зустрічається з Ларисою і має намір із нею жити. Я був приголомшений цією заявочкою. Так ось де причина, нове кохання моєї дружини, а не моя мама.
Рішенням суду нам дано три місяці для примирення. Та чи варто мені боротися за дружину, яка проміняла мене, службовця, на багатого бізнесмена? Тільки жаль сина. Порадьте, що маю робити.