Ми з братом ніколи не могли подумати про те, що наша рідна мама стане головним недоброзичливцем у нашій родині. Зараз вона намагається забрати у нас квартиру під приводом того, що ми її не утримуємо. Хоча, ми і не повинні, адже вона нас не виховувала.
Ми з дитинства завжди були самі по собі і нікому до нас не було діла. Природно, тривало все це до того моменту, поки у нас не з’явилися пристойні суми грошей. Як тільки з’явилися гроші – з’явилася батьківська любов та обов’язки, але лиш наші.
Звісно, що ми нічого їй не давали і навіть не думаємо що-небудь дати. І як тільки ми заявили їй про це прямим текстом, вона вирішила, що найкраще буде спробувати вплинути на нас за допомогою квартири.
Справа в тому, що ми з братом виросли фактичними безхатченками. Ми знали, що в цьому житті нас лиш двоє і ми повинні відповідати за себе і вижити в цьому світі. Як нас не забрали у такої матусі і чому, я досі не розумію.
Виросли. Навіть, вивчились. Маємо зараз кілька своїх невеличких магазинчиків на ринках. Живемо досить таки не погано, накопичуємо на хорошу квартиру, а поки проживаємо у нашій старій ще маминій. Вона колись з нашою допомогою у село перебралась.
Так от! Знайшла мама там собі якогось чоловіка. Він зрозумів, що та має досить забезпечених дітей і у місті свою квартиру. Умова у них така: ми щомісяця їм по десять тисяч висилаємо, або мама квартиру продає.
Смішно, але ми чомусь тримаємось за це житло. Навіть не знаю чому. Віддавати не хочемо категорично, але мама стає все настирливішою. Ще й на аліменти подала, адже фактично вона наша мама, як не крути.
Як тепер бути? Чому ми повинні утримувати чужу нам людину, яка нам ніколи, навіть каші не зварила?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
