Звичайно, до неї залицялося багато хлопців, а до мене менше, але при цьому і вона, і я не мали серйозного кавалера.
– Не хочу я весь вік в селі просидіти, чи на заводі працювати. У мене такий чоловік буде, що я буду сидіти вдома, а він буде працювати, ми будемо їздити світом, і я буду мати свою машину, – мріяла Іванка.
Серед наших знайомих нікого подібного не було, але це дівчину не спиняло час від часу крутити голови кільком хлопцям одразу.
В ті часи ніхто ще не мав власних телефонів і стаціонарний теж не у кожного був, тому на побачення домовлялися заздалегідь.
І ось домовилася Іванка з одним хлопцем, Станіславом, що він прийде до неї в суботу. А потім в місті зустріла ще одного, який теж напросився на кавалєрку, то вона йому теж призначила на той самий день.
З пам’яттю в неї завжди були проблеми, ще зі школи, коли вона не могла вивчити жодного вірша.
Звичайно, що нагадалася вона геть пізно про одного і другого.
– Галю, піди ти до того Стася сама, бо міський набагато перспективніший, у його тата є машина, а мама завідувачка бази. То набагато перспективніший хлопець.
Отак ми не раз робили, тому я погодилася.
Зазвичай, я приходила і казала, що Іванка захворіла чи ще щось і призначала зустріч на наступний день, який Іванка вказувала.
Стас виявився доволі кмітливим хлопцем, він зрозумів, що Іванка не хоче до нього виходити і тоді каже мені:
– Ти маєш якісь плани на вечір, бо я б радо хоч з кимось погуляв.
Я теж не мала нічого робити, тому й погодилася. В нас тоді фільми крутили в клубі і ми туди пішли.
Слова за слово, щось про фільм, щось про життя і так ми розговорилися, що вже й не хотіли розходитися.
Стас домовився зі мною про наступну зустріч і я пішла додому дуже рада, адже давно я не проводила так гарно час.
Іванка навіть не цікавилася чи я домовилася з Станіславом про наступну зустріч для неї, вся її увага і уява була прикута до нового кавалера.
– Він приїхав на таксі, ти собі уявляєш? І ми поїхали в місто в кафе, все було дуже смачно і гарно, він має купу грошей, то не дивно, адже у його мами просто купа грошей…
І все в такому ж дусі вона говорила про того кавалера та про себе, в що була вдягнена, яку мала зачіску, як нафарбувалася, як туфлі тиснули, бо вона їх позичила.
Йшов час, мої стосунки з Стасом переростали в щось більше, а Іванка була зайнята міським кавалером.
Вже дійшло до того, що Стас мені запропонував вийти за нього заміж я була страшенно рада.
Ми справили згодини і аж тоді Іванка зрозуміла, за якого хлопця я виходжу заміж.
Слід додати, що на той момент вона вже з міським розійшлася, бо він нічого їй не пропонував, а вона познайомилася ще з багатшим кавалером.
– Нічого собі, хлопця мого вкрала і не признаєшся, – обурилася вона.
– Чого ж вкрала, – кажу я їй, – Ти ж сама про нього не згадувала.
– І що? Він мій був хлопець і пальцем поманю і вже буде біля мене!
– Та попробуй, – сказала я, але насправді дуже не хотіла аби таке сталося.
– Та нема мені чого робити, але коли мені стане нудно, то так і буде. А ти собі думай.
Звичайно, що я не запросила її на весілля ні дружкою, ні гостею.
Відтоді роки ми лиш киваємо головами одна одній, але вже не маємо тієї дружби. Інколи я себе питаю, а чи була та дружба між нами?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
