fbpx
Історії з життя
Минуло сорок днів. Валерій, як завжди приїхав з роботи. Лариса метушливо ставила вечерю на стіл. Але він як сів, так і сидів. – Ну може досить вже, Валерчику. Всі ми там будемо – Він підняв голову і глухо сказав – Це правда? – Лариса відчувши недобре, прошепотіла – Що, правда? – Він встав і уперся в неї важким поглядом – Що в ту ніч, тебе вдома не було?

Бумеранг завжди повертається

– Ні, Валерко, і не умовляй. Не потрібна мені твоя сестра в домі. Тим більше недужа. Як їй добре було, то майже носа не показували. А як злягла, допоможіть. Ні і ні – вимовляла Лариса чоловікові. – Ну, Лорік, одна вона у мене і залишилася. З десяти років ростила. І що мені тепер накажеш, на вулиці її покинути – умовляв Валера дружину.

Лариса розлютилася – Вічно так, вирішувати то обов’язково мені. Ти не забувай в чиєму домі ми живемо. У моєму, який мені батьки подарували. А ви свій продали, щоб Іринці твоїй перший внесок за квартиру внести було чим. А де тепер це житло? Правильно. Продала вона її і всі гроші на лікарів спустила. Зроду тільки для себе коханої старалася. А як припекло, заберіть до себе. Так що я від неї хорошого в житті бачила – нічого.

– Валера теж підвищив голос – Так уже й нічого. А хто наше весілля оплатив? А хто тобі речі сумками з міста возив? А халупу, яку твої подарували, на чиї гроші відремонтували? Іринчині. А ти кажеш. Невдячна, – і нервово заходив по кімнаті.

У домі повисла тиша. Але не довго. Лариса вже спокійніше наводила свої аргументи – Ну дивись. Вона лежача, це раз. Ти на полях цілодобово, це два. Доглядати за нею буде хто? Мені? Ти уявляєш, що це таке? Брудні пелюшки, дорогі памперси. А де грошей взяти?

Валера змахнув рукою – Вирішуй, Ларисо. Відмовишся, я теж з дому піду. Орендую житло і за Іриною сам доглядати буду. А ти живи як хочеш. На розлучення можеш сама подати – і вийшов з кімнати.

Лариса задумалася. Красою і поступливим характером вона не може похизуватися. Щоб за Валерку вийти, стільки інтриг вона провернула. Не моргнувши оком у подруги при надії забрала. А Валерку переконала, що не його це син, а від приїжджого хлопця. Він і повірив і тепер в бік Гальки і не дивиться. А така любов була. І не працює Лариса, бо кому охота ламатися за три копійки. А Валера у неї молодець, завжди гроші хороші приносить. А раптом і справді піде?

Вона кинулася слідом і обняла чоловіка за плечі – Ну вибач ти мене, недалеку. Просто розгубилася я, адже ніколи лежачих не доглядала. Вези сестру, Валеро. Хай у нас живе. Може в рідному краю і полегшає їй.

Він повернувся і зі сльозами на очах, розцілував її – Я знав, Ларочка, знав. Ти у мене найкраща в світі. Так завтра ж і виїжджаю. А ти поки їй місце прибери, щоб зручно було.

Через день до будинку під’їхала спеціальна машина і з неї на носилках винесли Ірину. Лариса як побачила, ахнула. Замість активної повненької жінки, на носилках лежала втомлена і худощава жінка. Жалість мимоволі кольнуло її серце.

І почалися будні. Якщо в перший час Лариса, переборюючи емоції, обтирала чоловікову сестру, то через тиждень збунтувалася. – Не можу більше. То їй води подавай через кожні п’ять хвилин. Годувати починаю, все назад. А мені все це пери – скаржилася вона чоловікові. – Ну потерпи трохи. Скоро новий курс лікування починається, може легше буде – заспокоював її Валера. – Я навіть сходити нікуди не можу. Ні в кіно, ні до подруг. Сиджу як прив’язана – плакала вона.

Зрештою їй все це набридло. Поки Валера був на роботі, вона почала залишати Ірину одну. Приходила пізно, перед приходом чоловіка. – Тільки спробуй, Валері поскаржитися. В притулок відправлю – казала вона Ірині. Та покірно опускала очі і мовчала. Мабуть не хотіла сварок між подружжям.

А восени послали Валеру збирати зерно в інший район на тиждень, два. Жінки залишилися одні. – Воду я тобі на тумбочці поставлю, захочеш дістанеш. Менше під себе ходи, а то так і будеш мокрою лежати. А я піду з подругами погуляю.

Ірина тихо почала благати – Не йди, Ларисо, будь ласка. Відчуваю погано мені зовсім. А я віддячу тобі – Лариса фиркнула – Чим? Памперсами? Ірина показала рукою на валізу – Відкрий її. Там за підкладкою скринька є. На чорний день відкладала – Лариса квапливо відпорола нерівний шов і відкрила скриньку. – Нічого собі. Ось куди ти всі гроші витрачала. Який ланцюжок, які каблучки – І квапливо начепила все на себе. Покружлявши перед дзеркалом – Красиве – і побризкалася парфумами. – Ну я пішла. Таку красу треба обов’язково дівчатам показати. Хай заздрять – Ірина простягнула безсило до неї руки – Ларисо, ти ж обіцяла – Але почула тільки цокіт каблуків на ганку.

Лариса прийшла під ранок, напідпитку. Такого фурору вона не очікувала. Навіть хлопці молоді, та красиві, навперебій на танець запрошували. – Ну як ти тут? Вибач, що затрималася трохи – захихотіла вона й включила світло. І застигла. Ірина лежала на підлозі, а в сантиметрі від неї валявся розбитий стакан.

Валерій не тямився від втрати. Старенькі ревно хрестилися і шепотіли, як шкода, мила. А Лариса, відчуваючи свою провину, вдавано тужила. І лише боялася, як би чоловік не дізнався, що в ту ніч Ірина була сама, поки його дружинонька на танцях стрибала. Коштовності вона завбачливо приховала.

Минуло сорок днів. Валерій, як завжди приїхав з роботи. Лариса метушливо ставила вечерю на стіл. Але він як сів, так і сидів. – Ну може досить вже, Валерчику. Всі ми там будемо – Він підняв голову і глухо сказав – Це правда? – Лариса відчувши недобре, прошепотіла – Що, правда? – Він встав і уперся в неї важким поглядом – Що в ту ніч, тебе вдома не було? – Вона замахав руками – Та ти що, не вір нікому. На моїх руках Іринки не стало. – Обманюєш! Все ти вигадуєш. Я від тебе йду. Не хочу тебе більше бачити. Егоїстка зі зміїною душею!

Валерій пішов до Галини і сина. А Лариса в місто подалася. Не дуже ж приємно, коли тебе всі засуджують і навіть батьки. Продала хату за безцінь і поїхала. Орендувала собі квартиру, насолоджувалася міським життям. А як гроші почали закінчуватися, вирішила прикраси Ірчині в ломбард забрати. Сама їх одягати не могла. Від каблучок пальці відразу набухали. Ланцюжки свербіли, а від сережок вуха боліли.

Принесла все своє “багатство” оцінювачу, той не поскупився і дав хорошу суму. На радощах вона вирішила себе порадувати. Купила гарну сукню і різних делікатесів. Імпровізований бенкет закінчився стаціонаром. Щось з продуктів було неякісне. Так Лариса в свої неповні тридцять п’ять, стала прикутою до ліжка. Довелося повернутися в рідне село до батьків і з заздрістю спостерігати за щасливими Валерою і Галиною.

Ось, а ви говорите, що бумеранга не існує. Ще як існує.

Автор: Natali Маsyakinа.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page