Минулими вихідними моя невістка мала ювілей. Вона мене завчасно попросила прийти допомогти приготувати страви, адже мало прийти гостей чоловік із сорок точно. Я з п’ятої ранку у неї була, прокрутились на кухні до сьомої, поки не прийшли гості. Невістка пішла у порядок себе приводити – іменинниця все ж, а я й собі думаю, треба з халата у принесене плаття нарядне переодягнутись. Проте коли стала перед дзеркалом фарбуватись почула здивований голос невістки: “А що ви робите, мамо?”.
Ірина, невістка моя з сином уже шістнадцятий рік разом проживають. Маю я трьох онуків і за сина була завжди спокійна, адже невістка у мене просто золото. вона і дружина хороша і господиня прекрасна і з роботою у неї завжди лад. та й ми з нею маємо хороші, теплі відносини. так що тут мені дуже пощастило.
Минулої суботи Ірочка мала ювілей. Вона заздалегідь попросила мене приїхати на допомогу, бо сама б просто не справилась би. Я вжома голубців накрутила, налисників зробила, котлет натушила, ковбасу домашню запекла, а з самого ранку на автобусі все те й привезла їм.
Уже із п’ятої ранку ми з нею були на кухні. Пекли, жарили, млоїли,варили, запікали. на тридцять чоловік потрібно було гарно підготуватись. Не помітили за клопотами, як і день минув. О сьомій й гості сходитись почали.
Іринка побігла в порядок себе приводити, бо ж і бігуді на голові і не в сукні а в домашньому була, а я й собі з халату вистрибнути вирішила. Ну а як? За стіл сідати, усі при параді а свекруха що? Одяглась я перед дзеркалом підфарбовуюсь і чую голос невістки:
— А що ви робите, мамо? Зібрались уже. Ну добре, зараз я таксі викличу, вас додому відвезуть. А ми іншим разом якось посидимо, може десь на тижневі, тоді й мої батьки прийдуть. Дякую за допомогу. – і до сина мого. – Артем, виклич мамі таксі, вона вже готова.
Я стою ні в сих ні в тих. Якщо чесно, то я думала мене ніби як за стіл попросять, а тут :”дякую і до побачення”. Руки опустились, якось враз втома накотилась. Дивлюсь на годинник, ще й на автобус останній встигну в село. Сказала сину, що таксі не треба сама доїду. думала, хоч він якось відреагує інакше, присоромить дружину, пошкодує мене, що ввесь день прокрутилась, виморилась, а тут на автобус ще йти.
Але де там! мугикнув “Ага” і далі гостей розважає.
Ніхто навіть не зателефонував спитати, чи ж доїхала я. Зате, через три дні дзвонить невістка і просить. аби я як завжди забрала онучку зі школи, бо вони кудись там поїхали за місто у справах.
А мені так прикро стало, так прикро. Кажу, що нехай онуку забирають ті гості заради яких мене було за двері у свято виставлено.
Прилетіли і син і невістка уже за пів години до мене. Нічого не розуміють, чого я так відреагувала, чого я ними незадоволена:
— Мамо, там одна молодь була, Ми старше покоління наступної суботи зберемо. Ну ти чого, що б ти там робила?
Сьогодні ввечері мене запрошено на “свято” а я й не знаю, йти чи ні. Дуже мені образливо за той випадок, хоч діти і кажуть, що я все сама собі вигадала.
Але хіба ж то вигадки? Ви б хіба нормально все сприйняли?
Жанна Р.
Головна картинка ілюстративна.
