Життя стало порожнім і безглуздим, нічого не допомагає: ні психологи, ні друзі. Плачу, не їм, не сплю. На роботу ходжу тільки для того, щоби не звільнили. І тільки сльози, сльози, сльози!
Прожили ми 23 роки! Я, як віл, усе тягла на собі. Повністю розчинилася в чоловікові та синові, жила за трьох.
Виходила заміж, бо безмежно кохала і жили добре.
Було всяке звісно, мабуть, як і в кожній родині. Але у чоловікові завжди була впевнена, як у собі. Він для мене був усім. Я для нього тепер не знаю ким була – домашнім психологом та доморобітницею.
Прибігала з роботи і за домашні справи, щоб усе було приготовлено та прибрано.
У нього постійно були проблеми з роботою, іноді й рік сидів удома і чекав на директорське крісло, а я тягла усе на собі.
Уваги, як жінка, практично не отримувала, а коли? Робота, дім та коханий чоловік, у нього ж проблеми… Словом любила і все…
І ось місяць тому почав приходити з роботи напідпитку. День, другий, тиждень. Запитую, що трапилося, мовчить… Триває це 2 тижні, але він вперто мовчить.
Звичайно, я почала висварюватися і вже не стрепівши, сказала йому, щоб він йшов (за що зараз себе безмежно караю).
І якось, прийшовши з роботи, побачила, що немає його речей. Я йому зателефонувала, він сказав, що хоче пожити один і заспокоїтись, і попросив більше йому не дзвонити.
Потім були мої смски до нього, я так його просила повернутись або хоча б поговорити зі мною… І так цілий місяць. А я просто потерпала в душі… І ось тиждень тому він надіслав смску, де пише, що він не повернеться і в нього є інша жінка!
Що зі мною було! Я ні про кого в цей момент не думала: ні про сина, ні про маму, ні про кого, я хотіла тільки одного – не відчувати цього всього. І зараз я не знаю, що робити. Це для мене така несподіванка, таке випробовування!. Я просто не розумію, що дієьбся! Мені здається, що я просто сплю і це вдбувається не зі мною!
З кожним днем тягар лише посилюється, я не розумію, як таке могло статися!. Я завжди була дуже сильною людиною, всім допомагала, витягувала людей з різних ситуацій, а ось тепер мене все це зламало.
Мене не впізнають друзі та подруги. Він не хоче ні з ким спілкуватися, навіть із рідною сестрою, а вона єдина рідна людина. Він від усіх відгородився і все.
Що робити? Як мені це все пережити? Невже я зможу колись усміхатися?!
Фото Олександри К.
