Дідусь спостерігав за горобцями, що скакали біля його ніг. Раптом він запитав: “Що це?” і показав на горобця. Чоловік опустив газету і сказав: “Тату, це горобець” і почав далі читати.
Через кілька хвилин дідусь повторив своє запитання, син відповів повторно, що це горобець.
Протягом півгодини дідусь не менше п’яти разів повторив своє запитання, вказуючи пальцем на горобця.
Молодий чоловік роздратовано склав газету і обурено почав пояснювати, що він вже вкотре запитує одне і теж.
Обличчя дідуся насупилося, але раптово засяяло і сказав: “Сину, встань і принеси з ящика мого столу старий великий коричневий зошит”.
З великим небажанням син підкорився і виконав прохання літнього батька. Той не відкрив зошита і попросив зробити це сина. Відкривши зошит на першій сторінці, той прочитав:
12.06.1973 року. Сьогодні мій трирічний син 26 раз запитав мене: “Що це ?!”, вказуючи на горобця, який клював хлібні крихти біля нас, і я весь час відповідав йому, адже я так люблю його!!!”
Чоловік закрив обличчя зошитом, і просидівши так кідька хвилин, повернувся і міцно обняв батька.
ЧАС ПОВЕРТАТИ БОРГИ.
З Мережі.
Фото ілюстративне.
