На свої сорок п’ять я вирішила зробити собі подарунок – подорож в Єгипет. Я з дитинства читала про піраміди, прохолодні храми з височенними колонами, мумії зі скарбами. І в моєму житті настав такий період, коли захотілося ось такого тихого і спокійного відпочинку, споглядати вічне і розуміти, що твоє життя дуже маленьке, порівняно з цією величчю історії і не так вже й важливо, що тебе покинув чоловік, а донька вирішила зробити нянькою для своєї дитини.
Чоловік сказав, що я вже не та, що була, йому хочеться пружності і молодості…
Дивно, що молодість хоче його дряблості… Єдиний бонус, який я молодість матиме, то добре підвішений язик, але от чи діждеться вона від нього піклування – то ще те питання.
На хрестинах нашої онучки ми не розмовляли, бо я не бачу друга в людині, яка мені зрадила.
Моя ж донька Амалія вирішила, що раз мама не має під боком тата, про якого всі ці роки піклувалася, то має стати цілодобовою нянею для її дитини.
А я просто захотіла спокійно все осмислити і подумати, щось прийняти, щось відпустити, щось забути, я щось добряче запам’ятати…
Та хіба це можливо, коли як не на роботі вічні аврали, то вдома дитина не замовкає.
І ось я купила путівку і показала всім ручкою та поїхала в тишу і мудрість історії. Де ж я знала, що мене там така історія чекає.
Тільки заселилися в готель, як я відчула, що мою спину пропікає жагучий погляд, а вуха вже полонять слова про неземну мою красу, яка навіки полонила серце.
Молодий білозубий хлопець не відводив від мене очей і не переставав на ламаній мові говорити, як я з першого погляду запала йому в душу.
Хоч я й розуміла, що і його словах нема правди, але як б солодку брехню було приємно слухати, особливо моєму зрадженому серцю…
Ахмед не виходив мені з голови весь вечір, хоч я й розуміла, що тут щось не чисто. Але ж так хочеться вірити, що ти ще молода і гарна, бажана…
Помріяла я цілу ніч, а на ранок вже трохи отямилася від дурману мрій та пішла на пляж – відчути лише море і спокій…
Але на пляжі мене знайшов Ахмед і наче сонце промінням осипав мене своїми компліментами.
Ахмед ще попутно питався, де я працюю чи багата і так далі…
І я отак глянула на нього… Ясно, що то за птиця, але ж як це непорядно… От я, наприклад, жінка зі зламаним крилом, приїхала підлікуватися, а мені підсовується цей Ахмед і каже, що за смішну ціну я стану щасливою…
Як так можна дурити беззахисних жінок?
– Так, я багата, бо чоловік віддав мені пів свого статку, коли йшов від мене, – кажу я, хоч той ділив навіть побутову техніку…
Ахмед втішився, наче мала дитина і сказав, що він теж дуже багатий і шукає собі дружину і от вже й знайшов – це я.
Далі в хід пішли квіти, запрошення до ресторанів, які я милостиво приймала.
А якогось дня прибіг до мене хлопчина весь в сльозах, бо батько дізнався, що він хоче зі мною одружитися і залишив його без усього. А йому ж багато не треба, тільки десять тисяч доларів аби запустити свій успішний бізнес.
– Даш мені, кохана, такі гроші? Щоб ми були завжди разом?, – і в очі так заглядає…
– Звичайно, без проблем, – кажу я і дякую богу, що в мене путівка лише на тиждень.
Їхала я з відпочинку і думала, що ніде тій жінці сховатися та переосмислити своє життя.
А на Ахмеда я не серджуся більше – молодість має дорого вартувати, це ми її бездумно віддаємо, думаючи, що так заслужимо собі на все життя вдячність…
Та й на чоловіка я теж вже не маю образи, бо він не матиме щастя з молодицею, адже вона теж захоче заплати за свою молодість, а чим цьому банкроту платити? А так я ще побачу, як вона його мікрохвильовку викидатиме, але я її назад не прийму.
