fbpx
Історії з життя
На порозі стояв хлопець. Увійшов і одразу вперся поглядом в чашку, яку Оля тримала в руках. Так, це був той самий Денис. І прийшов він за тією самою чашкою

Велика, із золотим обідком і якась дуже домашня, вона стояла на третій полиці в дальньому кутку. Ольга простягла руку — чашка лягла в неї, немов рідна:

— Ну, привіт, тепер житимемо разом, — сказала дівчина.

Побачивши напис, усміхнувся:

— Треба ж — Денис у ніжних квіточках. Естет.

На дні знайшовся ще один напис. Тоненьке гравіювання «Денисові від мами». Напевно, вона спеціально дала синові таку милу чашку з собою: щоб та нагадувала йому про рідну домівку. Було видно, що чашка стара – всередині мала тріщини. Але, розібравши речі, Ольга заварила собі у ній чай. Знаєте, бувають, якісь особливо зручні та приємні для тебе чашки. Так от ця стала для Олі якоюсь особливою.

Дівчина сиділа в кімнаті і насолоджувалася запашним напоєм – вона одна з перших заїхала в гуртожиток. Пила чай і уявляла собі Дениса, який залишив пам’ятну річ. Думала: «Цікаво, він жив у цій кімнаті чи забув її тут, коли приходив у гості?». Згадувала випускні іспити, хвилювання та надії, вступ.

Тепер вона студентка! Попереду цікаве життя, нові друзі. Ольгу не покидало відчуття близького щастя. І не дарма. Наступного дня заїхала Катя, потім Олена з Анею. Хороші дівчата, прості та веселі. Вони швидко поладнали, та досі дружать.

Але повернемося до історії з чашкою. Сусідки частенько кепкували з Олі, коли бачили її з чашкою «Денис» у руках. Почали жартома між собою називати її Денисівною.

Наближався їх перший спільний Новий рік. Якось увечері, коли дівчата сиділи за вечерею, у двері постукали. На порозі стояв хлопець. Увійшов і одразу вперся поглядом в чашку, яку Оля тримала в руках. Так, це був той самий Денис. І прийшов він за тією самою чашкою.

Ситуація в нього була проста. Два роки тому, здавши лише одну сесію, він забрав документи: зрозумів, що майбутня спеціальність не подобається. І навесні отримав повістку до армії. Відслужив і знову вступив вчитися, тільки в інший університет:

– Тож я тепер теж першокурсник. Згадав про мамину чашку і ось прийшов перевірити – раптом збереглася. Вона мені дорога як пам’ять.

Ольга зітхнула:

— Ваша чашка стала моєю улюбленою, я вже до неї так звикла. Та я навіть рада, що вона повернеться до законного власника.

Історія на цьому не закінчилась. Наступного дня Денис знову прийшов до дівчат – з новою чашкою та тортиком. Вони, звичайно ж, влаштували чаювання… виявилося, Ольга та Денис – земляки і приїхали з одного міста.

Незабаром Денис знайшов Ольгу у соціальній мережі, подав заявку у друзі. Чому б і ні? Хлопця та дівчину тягнуло одне до одного, вони почали листуватися, потім зустрічатися. Разом їздили додому на канікули, познайомились із батьками один одного. До кінця навчання ні в кого не було сумніву, що вони разом назавжди.

А потім почалося доросле життя: робота, клопіт. Народився син, а це вже зовсім інша відповідальність. Вечорами, переробивши всі хатні справи, вони сідають пити чай. Неодмінно зі своїх студентських улюблених чашок.

Svitlana Sushko.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page