Мені вже за 50. Ця історія сталася п’ять років тому. Моя донька на той час була вже заміжня не перший рік, але тільки діток усе не було у неї. Вона пройшла довгий шлях, щоб пізнати радість материнства. І ось, нарешті, вона побачила дві заповітні смужки.
Але все це давалось донці дуже важкою. Кожен день був справжнім випробуванням для доньки. Іноді, вона не могла, навіть з квартири вийти. Мені довелося переїхати на якийсь час до дітей, адже донька буквально з ліжка не піднімалася. Додому я приїжджала лише для того, щоб їсти приготувати і спати.
І тут я помітила зміни у самопочутті. Мене вічно хилило в сон і я почувалась не надто добре вранці. Коли я зробила тест, мій світ перекинувся. Які діти у сорок сім років?
Мені, якось так дивно було, словами не передати. А чоловік від щастя на крилах літав і сказав, що ми впораємось, адже це подарунок небес нам після скількох років молитов. Так, ми мріяли про другу дитину, але років з десять тому наша мрія якось розтанула і все.
Донька дізнавшись про те, що стане сестрою скоро, змінилась в обличчі. Заявила, що ми повинні вирішити це питання і не бути дітьми роблячи такі необдумані кроки. Сказала, що ніколи не підтримає мене у цьому і ми на її поміч у майбутньому моемо не розраховувати.
Звичайно, гірко було таке чути, але ми знали, що то не лиш її думка. Наші друзі вже онуків бавили, тому їхня реакція була чимось схожою. Проте, у мене все проходило легко, чого не скажеш про доньку мою.
Спершу, мамою стала я, а за місяць – донька. Вона стримала своє слово і після появи брата припинили з нами спілкуватись. Навіть не привітала нас. Коли ж я попросила приїхати і побачити онука вона поставила одну умову – ми приїжджаємо вдвох, як її батьки і тільки її. Неприємно було, але чоловік поїхав сам. Подарував онучці приданого і гроші, що ми складали, привітав, але повернувся сам не свій. Каже, донька поводилась так, ніби він чим перед нею завинив.
П’ять років минуло, а у наших відносинах нічого не змінилось. Думала, з часом донька відтане, але вона телефонує лиш для того щоб сказати щось типу:
— От якби у доньки були дід і баба, то я б уже і на роботу вийшла, а так скрізь сама. Он, у подруги мама все на себе взяла і вони на відпочинок поїхали, а я сиджу вдома, бо ж мені нема на кого дитину залишити.
А я щаслива. Батьківство у такому віці зробило нас з чоловіком молодшими і активнішими. Їздимо з сином на велосипедах, ходимо в басейн. Моє колишнє хобі стало несподівано основним джерелом доходу нашої родини, навіть чоловік звільнився і допомагає мені робити килими.
А донька? Сподіваюсь, що колись вона відтане. Принаймні, ми того чекаємо і вже давно її простили за все.
Головна картинка – pexels.
