Іра була моєю найкращою подругою, ми дружили з інституту, навіть трохи раніше – разом вступали. На другому курсі познайомилися з двома хлопцями, між іншим, вони теж приятелювали ще з дитинства. Ми ще сміялися, як їх ділити будемо – обидва класні.
У підсумку все-таки визначилися до четвертого курсу, а після закінчення універу вийшли заміж. Її шлюб через два роки розвалився: чоловік завів іншу, яка була при надії і забрала його з родини. Скільки мій чоловік не намагався достукатися до його совісті – марно, та жінка добряче його захомутала.
Ірка дуже переживала через розлучення, приходила до нас в гості поплакатися, іноді залишалася ночувати. І доночувалася. Виявляється, коли я з ранку йшла на роботу, моя “дорога” подруга упадала навколо мого чоловіка, щоб він її «втішав» (це так у них називалося).
Побачила я їх випадково – повернулася додому, забула ключі від офісу, а в той день більше нікого не було. Довго розбиратися не стала – прогнала обох (квартира моя). Чоловік намагався зі мною зв’язатися, але якось мляво, не відчувалося, що він хоче повернутися. Щоб позбутись переживань, я кожен день після роботи йшла в спортзал, щоб повернутися додому і тут же заснути. А днем заривалась в роботу, щоб думки в голову менше лізли.
В результаті отримала суттєву надбавку до зарплати – раз, добре підкачала всі потрібні зони – два. Фігура тепер у мене як у Барбі. А через кілька місяців подруга мені подзвонила, плаче в трубку, кається, типу, пробач, він мені не потрібен – забери назад. Та вже ні, дякую, я такого не прощаю і назавжди викреслюю із свого життя людей, які так вчинили зі мною.
Аліна, 28 років.
Фото – pixabay.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!