fbpx
Історії з життя
Напередодні Оленчиного двадцять третього дня народження вона з подружкою гуляли в парку. До них підійшла жінка похилого віку і запропонувала поворожити на судженого, ну хто з дівчат відмовився б? Інтерес переміг здоровий глузд, і дівчата по черзі протягнули руки для ворожіння

Ніколи не мала проблем з відсутністю чоловічої уваги, а й подумати не могла, що свого майбутнього чоловіка знайду на сайті знайомств. Напередодні мого двадцять третього дня народження ми з подружкою гуляли в парку. До нас підійшла жінка похилого віку і запропонувала поворожити на судженого, ну хто з дівчат відмовився б? Інтерес переміг здоровий глузд, і ми по черзі протягнули руки для ворожіння. Подружці вона розповіла про те, що та ще довго буде обирати свого чоловіка і найближчим часом їй гуляти та гуляти. На мене бабулька подивилася так усміхнено і сказала, що моя доля вже зовсім поруч і буде мені подарунком на день народження. Ми посміялися з цього і забули.

Прийшов день святкування: дівчатка зібралися на піжамну вечірку у мене вдома, та й почали займатися різними дівчачими штучками. І тут хтось з подружок запропонував зареєструвати мене на сайті знайомств заради сміху. Я погодилася і після декількох листувань з глузуванням ми забули про ту анкету. Вранці я виявила, що мій акаунт переповнений листами від чоловіків і збиралася вже видалити анкету, але мій погляд привернуло одне з повідомлень. Хлопець написав мені, що йому сподобалися мої очі … Це було так по-дитячому, так наївно. Я посміхнулася про себе і відповіла йому. Ми почали листуватися. Довгі ночі безперервно проходили перед монітором комп’ютера. Діма запропонував мені зустрітися, і я погодилася.

Наша зустріч пройшла скромно, але ми явно один одному сподобалися. Ми почали бачитися щодня, і незабаром він запропонував з’їхатися і жити разом. Я не обмірковувала довго, адже згадала пророцтво бабусі з парку.

Ще коли ми зустрічалися, мене насторожила надмірна економність мого коханого. Якщо він і дарував квіти, то це були найдешевші троянди, які бабусі біля метро продавали. Якщо водив в кіно, то тільки на денні сеанси, мабуть, квитки на них дешевше. Якщо ми купували в супермаркеті продукти, то тільки акційні. Мене це бентежило, але не на стільки, щоб занадто. Я швидше списувала це на хазяйновитість мого хлопця.

Наше сімейне життя було сповнене «сюрпризів». Виявилося, я не мала права питати, скільки заробляє мій цивільний чоловік – це його гроші, які він відкладає на купівлю житла. Мої ж доходи почали не тільки контролюватися, а й вилучатися. Спочатку я думала, що це явище тимчасове і пройде, але ні. Діма просто вимагав мою зарплату складати в сервант, а потім і зовсім забрав у мене картку. Я настільки була впевнена, що він моя доля, що слухала його без заперечень.

Гуляти ми перестали ходити, адже краще посидіти вдома перед телевізором. Я навіть забула, коли вже піцу нормальну їла, адже можу приготувати і вдома не гірше. Мені видавалися певні кошти, їх вистачало рівно на проїзд і обід, але потім в моєму житті з’явилися судочки. За покупками ми ходили разом, а якщо мені чогось не вистачало, то я повинна була попросити. Тоді Діма схвалював мою покупку, видавав грошики з обов’язковим звітом у вигляді чека. Про те, щоб купити собі нові речі я навіть питати не наважувалась.

Останньою краплею мого грошового терпіння стала заборона відвідувати манікюрний салон, адже без лаку на нігтях я виглядаю природніше !!! Тепер ось сиджу, дивлюся на свої нігті і думаю, може, таки помилилася та бабуся? Або ж це доля в мене така дивна? Хіба це нормально просити у чоловіка гроші, які сама ж і заробила, я навіть мовчу про те, що це він мене повинен був забезпечувати!

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головне фото – pixabay.

facebook