– Женю, мені доведеться ненадовго поїхати, – сказав батько, взявши руки дочки в свої – я привезу тобі гостинців, що хочеш?
– Сам скоріше приїжджай, татку, – заплакала Женя і вибігла з кімнати.
Батько часто їздив у відрядження по роботі і пора вже було звикнути, але щоразу Женька важко переживала від’їзд, рахуючи дні до зустрічі з батьком. Ось і цього разу треба було пережити лише тиждень.
На наступний день прийшовши зі школи дівчинка побачила на кухні заплакану маму.
– Що трапилося, мамочко?
– Наш тато, він… затримається, Женю, можливо надовго.
Мати глянула на дочку і зрозуміла, що не в силах сказати правду, принаймні зараз, шкода маленьку.
– Мамо, ну як, він обіцяв!
– Не завжди ми маємо можливість виконувати свої обіцянки, донечко, навіть якщо дуже того хочемо. Біжи до себе, переодягайся, обід охолоне.
***
Минуло кілька років, Женька вчилася в дев’ятому класі, коли якось увечері в її кімнату тихо ввійшла мама.
– Мені потрібно буде тебе з деким познайомити, – сказала вона.
– З ким?
– У мене є хороший друг – Анатолій, він тобі обов’язково сподобатися. Завтра він прийде до нас на вечерю. Будь вдома, доню.
Женя подивилася на матір.
– Добре мам, я буду.
Анатолій Женьці не сподобався відразу, начебто ввічливий, тактовний, позитивний, але він повністю заволодів маминим увагою, дівчина мимоволі згадала батька, заплакала і вибігла з вітальні.
Стосунки Жені і Анатолія вперто не складалися.
– Перехідний вік, не плач, – повторював він матері, заспокоюючи її.
Анастасія сильно переживала через поведінку доньки, і одного разу, коли їй стало погано вперше лише махнула рукою. На третій раз жінка зрозуміла, що щось з нею не так, не сказавши нікому нічого, поїхала на обстеження, і пройшла необхідні огляди. Того ранку, коли доктор оголосив вердикт, вона пам’ятала як в тумані.
– Скільки залишилося?
– Ви ж знаєте, я не можу вам відповісти достеменно, може рік, а може…
– Я зрозуміла вас, – Настя встала, похитнулась, схопилася за стілець. Ігор Іванович скочив, щоб підтримати, але вона зробивши жест вийшла в коридор, сіла і задумалася.
Увечері, за вечерею Толя уважно подивився на дружину і сказав:
– Я тебе бачив поблизу клініки, але ти так швидко поїхала …
Настя здригнулася.
– Ти при надії? – посміхнувся чоловік.
– Ні, пломбу потрібно було поставити, – сказала жінка і відвернулася, злякавшись, що зрадницька сльоза видасть її зараз, а розповідати про почуте жінка не хотіла. Просто не змогла б засмутити своїх найближчих людей… Женя тільки почала нормально спілкуватися із Толею, і в сім’ї запанував такий крихкий, але мир. Вона не могла його зруйнувати.
…Женя пішла в десятий клас коли матері не стало, а потім ще довгих два місяці Анатолій сидів біля її ліжка, годував, розповідав історії, підтримував як міг, боявся, що втратить і її…
– Мені не п’ять років, дай мені спокій, – сказала якось Женя.
– Ось виповниться тобі 18, залишу. А поки не можу, я обіцяв твоїй матері.
– Який толк від твоїх обіцянок? Ти обіцяв берегти маму, не вберіг, – заплакала дівчина.
– Женю, в цьому житті є речі, уберегти від яких звичайні люди не в силах. Бачить бог, я все робив для твоєї мами, вона була щаслива…
Як тільки дівчині виповнилося 18 років, вона зібрала речі і пішла з дому. Заощаджень мало б вистачити на кілька місяців, тому Женя орендувала маленьку кімнатку в комунальній квартирі і влаштувалася на роботу офіціанткою.
Незабаром дівчина познайомилася Антоном, а через місяць хлопець прийшов до неї додому з речами. Перший час Жені було неважливо, що Антон не працює, цілими днями сидить вдома, а гуляє з друзями на її гроші, але незабаром у дівчини відкрилися очі.
– Може я поговорю зі своїм начальством щодо роботи для тебе? – запитала якось Женя.
– Не треба, я чекаю на одне місце, незабаром основний співробітник піде, і я вийду, Митька обіцяв, а ми дружимо з дитячого саду, я йому довіряю, – повторював хлопець.
– Знаєш, локшину твій Митька тобі вішає, давно б взяв, Антоне, нам гроші потрібні, скоро за квартиру платити, ми заборгували два місяці.
– Так позич у свого татуся, він же багатий у тебе, не відмовить, – єхидно зауважив хлопець.
– Не відмовить, та не піду я до нього ніколи.
Пройшов ще один місяць, напередодні свого дня народження Женя зрозуміла, що чекає дитину. Антон, як тільки дізнався, зібрав речі і пішов, без будь-яких пояснень, мовчки.
Працювати Женя вже не могла, постійно крутилася голова, від запахів з кухні дівчині ставало недобре, начальство, бачачи стан працівниці, поспішило звільнити.
***
– Тату…, – Анатолій не міг нічого зрозуміти з спросоння, дзвінок у квартирі пролунав о третій годині ночі – татку, я здається почалося, я переживаю, приїжджай, прошу тебе.
– Хто це? Женю, ти?
– Так, запиши мою адресу – Кільцева 8, перший поверх, там одна квартира, побачиш, приїжджай скоріше, будь ласка! – схлипувала в трубку дівчина.
– Їду! Женю, я миттю!
Через 15 хвилин чоловік вже стукав у двері старої комуналки.
– Як ти тут живеш, чому не повернулася? – питав Анатолій викликаючи лікаря.
З сусідньої кімнати лунали пісні якоїсь “веселої” компанії, в самій кімнатці Євгенії з меблів був тільки комод і старенький диван, у дівчини не було ні холодильника, ні телевізора.
– Я вже звикла, – ледь посміхнулася дівчина. – я не хотіла бути для тебе тягарем.
– Та який же ти тягар, ти – моя дочка, хай нерідна, але я тебе не покину ніколи, повір мені …
На наступний день Женя стала матір’ю міцного, здорового хлопчика. Тепер вона була спокійна, адже у малюка був крім неї ще і люблячий, турботливий дідусь. Вона сиділа, дивилася на свого сплячого синочка, він дуже сильно нагадував її маму, ті ж золотисті кучерики, ямочка на підборідді …
Новоспечений дідусь був щасливий, коли взяв малюка на руки …
Через кілька років Женя вийшла заміж.
Напередодні весілля Анатолій підійшов, обійняв доньку і не стримав сліз.
– Ну що ти плачеш, татку, я всього лише виходжу заміж, ми не перестанемо з тобою бачитися.
– Пробач, Женю, я просто подумав про те, що знову залишуся один, я так прив’язався до тебе і до онука, – відповів батько.
– Ось, дивись, – Женя показала батькові кілька фотографій – це наш будинок, залишилося зовсім небагато, там йде ремонт. Батьку, я хочу, щоб ти жив з нами, і Колі відразу ж про це сказала.
– І що він?
– Він тільки за, говорить завжди мріяв про велику, дружну родину.
Батько обійняв доньку вже не приховуючи сліз. Женя подивилася на нього з вдячністю, за ті кілька років, що пройшли після появи сина, Анатолій став для неї найріднішою людиною, як же вона помилялася свого часу, а мама була права.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!