fbpx
Історії з життя
Нарешті! Ми таки отримали омріяну квартиру. А тут і сусіди через стінку знайомими виявились. Уже ввечері нас на гостину запросили. Ох, краще б ми не йшли

Нарешті довгоочікуваний переїзд. Тулилися в однокімнатній квартирі з двома дітьми. Квартиру отримали службову, двокімнатну, дуже простору.

На наш великий подив, сусіди через стінку, виявилися знайомими людьми. Чоловік з сусідом разом служили в першому контракті.

Сім’я була не погана, теж мали маленьких дітей. Ми почали розбирали речі, як постукала сусідка, і покликала на вечерю. Мені було не зручно, адже для мене це була абсолютно не знайома жінка.

Але чоловік сказав, збиратися, треба бути ввічливими. Та він не бачив товариша по службі дуже давно.

Стіл був накритий. Стояло блюдо з пловом, кілька якихось салатиків і щось із напоїв. Мені було ніяково, що ми прийшли з порожніми руками, тільки дітям купили якісь солодощі.

Після вечері, нам подякували, за гостину, і натякнули, і натякнули, що нам пора йти. У нас в родині, так не прийнято, якщо гості прийшли, то вони самі знають, коли їм пора збиратися, але нас поспішно почали проводжати додому. Мені було незвично, ну може, трохи, неприємно.

Наступного дня, сусідка знову прийшла, а у мене завали, адже потрібно розкладати речі. Вона посиділа трохи і запропонувала тепер зібратися у нас. Аби, закріпити дружбу, ну і новосілля відмітити.

Поговорила я з чоловіком, він був не проти. Мені ніколи було багато готувати, тому я замовила чотири великі порції ролів, креветок, і ще різного роду закусок, щоб догодити. Витратилась при цьому досить таки значна сума.

Ми ці кошти відкладали на купівлю машини, і для нас такі вечері були не властивими. Сусіди сиділи до пізньої ночі, поки стіл не спорожнів. Діти вже позасинали, а вони радісно повідомили, що ще трохи можна посидіти, адже дітей вкладати не потрібно вже.

Ну нічого собі, подумала я. Тільки вчора нас випроваджували, проти нашої волі. У мене не можуть наговоритися, бо ще закуски в холодильнику залишилися.

Сиділи до пізньої ночі. Я вже й засинати там почала, три рази каву пили, аж доки чоловік мій прямо не сказав, що йому через три години і на роботу йти.

Сусіди пішли і якийсь осад у душі все одно залишився. Через тиждень вони знову покликали нас на вечерю, але я відмовила, пояснюючи все відсутністю часу. Що казала на той час вже не пам’ятаю.

Напевно це моя така думка. Але я дуже не люблю такого характеру людей. Я завжди рада гостям, але зрозуміла одне, не всіх друзів можна запрошувати на гостину і не до всіх ходити можна.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка ілюстративна – pexels.

You cannot copy content of this page