fbpx

Наша спокійна і врівноважена Алінка нас всіх здивувала – сказала, що не хоче більше жити з Денисом.- Ти щось дізналася, що він там робить, – питаю її обережно, бо ж усяке в житті буває

Я дивилася на них на весіллі і добре розуміла, хто тут любить, а хто лиш дає себе любити. Наречена була без каблуків і тоненька, мов тростинка, а наречений чи не навшпиньки ставав аби зрівнятися з нею ростом.

То була моя похресниця Алінка і її вже чоловік Денис. Я вже була жінкою заміжньою і досвідченою, тому розуміла, що не в зрості щастя, головне аби в усьому іншому у них була рівна міра.

Алінка завжди була дуже стримана, врівноважена, навіть, замкнута, а її обранець балакав за двох. Мене аж голова боліла від його жартів та балачок на заручинах, а Алінка тільки мило усміхалася.

– Скажи мені чесно, дитино, – кажу я їй, – ти його хоч любиш?

– Мама каже, що щастя не в любові, – спокійно каже Алінка, – головне аби тебе любили.

Я тільки головою хитаю, може й так, звідки я знаю, кому як краще…

Далі я вже була присутня на хрестинах у них. Денис не змінився, все так само випинав груди та ходив підскоком аби здаватися вищим, а Алінка вся аж світилася від любові, коли дивилася на своє дитя.

Далі було перше причастя в маленької Софійки і все було між Аліною і Денисом, як і раніше. Той намагався привернути увагу всіх, а вона просто спокійно на все те дивилася.

В перший клас Софійку вела лиш Аліна, говорила, що Денис поїхав за кордон, бо хоче заробити багато грошей, вона дивилася з любов’ю на свою дитину і казала, що їй більше в житті нічого не треба.

А далі наша спокійна і врівноважена Алінка нас всіх здивувала – сказала, що не хоче більше жити з Денисом.

– Ти щось дізналася, що він там робить, – питаю її обережно, бо ж усяке в житті буває.

– Та самі знаєте, що робить, але мені не до нього. Я полюбила і хочу бути з цим чоловіком, – каже і тіні докору сумління.

– Але ж ти одружена і сама казала, що головне аби тебе любили, але не ти.

– Ой, тітко Ларисо, що я там в тому житті знала, щоб таке говорити? Прожила ці роки з чоловіком, мов в якомусь сні – треба робити – роблю, варити-варю, прибирати-прибираю… Отак за тими каструлями й не здогадувалася, що я жінка і хочу любові, але не такої, як у Дениса, а такої, щоб у мене аж п’яти пекли…

І що ви думаєте – пішла вона від чоловіка і тепер живе з іншим, вже мають спільну дитину і я свою похресницю не впізнаю – така знаєте впевнена в собі жінка, за словом в кишеню не лізе і свого не попустить.

– Алінко, ти змінилася до непізнаваності, – кажу я, бо я знала лиш її тихеньку і непомітну жінку.

– Чому змінилася?, – питає вона, – я завжди такою була, просто ніколи з себе це не випускала, бо вважала, що чужа думка важливіша за мою, бо інші мудріші, більше знають… А насправді мало не занапастила своє життя.

То вона натякає на матір, з якою вони зараз не говорять, бо та повністю на стороні Дениса і вважає, що Аліна ще прибіжить до нього миритися.

– Не знає вона життя, Ларисо, ой не знає, – каже мені мати Алінки Марина,- Що з тієї любові? А як серце їй розіб’є той новий чоловік – тоді прибіжить до мене плакатися. А я її попереджала! Краще полегенько, потихенько все життя йти, ніж отак серце спалити на стометрівці, а бігти ж треба марафон!

– Марино, а ти за своє життя, які моменти пам’ятаєш? Чи не з того забігу? Бо марафон вже ото тягнеш, як коняка лямку і ніякої радості. А потім перепочинеш і згадаєш щось з того «забігу» і усміхнешся…

Але вона мене не чує. Я розумію, що я лиш мама хресна, але теж хочу аби Алінка була щаслива до кінця свого життя.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page