– Від доброї жінки ніхто не тікає!, – впевнено казала вона та годувала синочка відбивними та борщиками, бо бідна дитина голодна.
Валя любила свого сина Юрка і була певна, що все у його житті ще буде – ну то й що, що скоро тридцять, а він ніде не працює.
– За копійки хай мені дома сидить! То що за така зарплата, що більше проїздиш грошей на дорогу, ніж тої зарплати… А роботи дають наче тисячі береш. На чужому своє здоров’я збавити? Щоб що?
Вона змалку захищала свою дитину.
От обзиває його сусідська Марійка, то вона швидко дитині скаже, що дівчинці з такої родини й рота розтулювати не треба, а, коли не допомагало, то й до батьків йшла, їх виховувати.
– Бач, як виховали своїх дітей, щоб обзиватися. Та хто ви такі?
Сама Валя була донькою агронома і дружиною агронома, тому вона й сама не знала, що таке тяжко працювати. все, що треба, чоловіки привезуть до хати. А запопадливі сусіди поможуть і з городом, і з господаркою.
Тому Валя ростила дитину в турботі та любові, єдину дитину.
Роки йшли, вже не стало батька, вже й чоловік підупав, а Валя все сина жаліє, бо ж в хаті є статок, то чого дитині тяжко працювати?
Картала себе за одне – що не вивчила його. Запихала вона його в інститути, але толку з того – там його як не вчителі не цінували, то старші хлопці ображали.
– Щоб вже мені в інституті та таке було, – сварила вона дирекцію і забирала сина додому.
Тому не вийшло з сина інженера, то пішов вчитися в район в училище і вона пильнувала аби чоловік його віз і забирав з навчання, благо, що було недалеко.
На гулянки Юрко теж не ходив, бо й боязно, й сміються… Отак і прожив він до своїх двадцяти п’яти, коли вже сама Валя зрозуміла, що в домі треба невістки.
Вона давно збирала на кожну дівчину інформацію, тому вибрала скромну і тиху Тоню. Юркові ж все одно, головне, щоб жінка.
І ось тут Валя зрозуміла, що не розгледіла в Тоні ті перші паростки… Розумієте, Тоня чомусь не захотіла жити в великій оселі Валі, а забажала жити окремо.
Ну, знайшли вже батьки хату і на складку купили.
Почали молоді жити і наче все було добре, поки не зрозуміла Тоня, що при надії. а далі, її наче підмінили, впевнена Валя.
– Грошей їй захотілося, розумієте? Те, що син отримує зарплату як сторож на фермі, її не влаштовує! А що їй треба? Все м’ясо ми її даємо, городину даємо, молоко-сир даємо. Що ще хотіти від чоловіка? то вже треба мати совість!
І відтоді почав Юрко з сумкою туди-сюди ходити, а потім в матері й оселився, бо не треба йому такої злої жінки було в наречені пхати.
– Отакі всі жінки, спочатку любесенько і гарнесенько, а потім лиш одні розмови про гроші! Дякую, не треба мені такої радості! Мені й самому не погано!, – казав Юрко і вештався без діла по подвір’ю.
А Тоня пожила трохи сама, а тоді й собі до батьків.
В батьківській хаті й з’явилася онучка, але Валя не пішла на хрестини.
– Як вони мого сина за людину не мають, то чого я буду до них іти?, – казала всім, але люди лиш головами хитали.
Йшов час, а Валя сама того не чуючи, чи не щодень біля хати сватів. То випадково у неї цукерка для Іванки, то лялька…
Бігає дитя та «тато» каже на Тониного брата… зажурилася Валя…
А потім взяла і свого сина та з хати вигнала…
Чи не вперше з чоловіком Павлом пішла до онучки, дитина кинулася до дідуся з криком «Діду, а що ти мені приніс». Павло винувато глянув на Валю, але та теж тайком ходила до онучки, то чого вже сваритися…
Фото Ярослава Романюка.