Лєна хотіла вийти заміж. Не закохатися, а саме «вийти заміж». До цього процесу вона поставилася з усією своє практичністю і організованістю. Її мама була з тих людей, що вважає найкращим парфумом запах борщу, а чоловіків такими, що йдуть від голоду на їжу і тепло. Тому Лєна в десять років могла накрити на стіл, спекти кекси, а в шістнадцять готувала краще за маму. А як можна готувати гірше, якщо продуктів багато і не треба з трьох картоплин робити суп, деруни і десерт.
Лєна вирахувала досить примітивну формулу, що хороші чоловіки – хороші сини, тому сидіти по барах не будуть, а крутитимуться навколо мам у церкві, на сімейних святкуваннях і тому подібних заходах.
Не подумайте, що Лєна якась холодна риба. Ні. Вона достатньо набралася досвіду в юності і молодості, тепер в тридцять два треба братися за голову, бо прийдеться жити з мамою.
Євгена запримітила одразу – симпатичний, маму веде під руку і усміхається всім її колежанкам. Отже, людина міцна психологічно. Оперативний штаб був одразу розгорнутий і мама командувала зв’язковими:
– Подзвони до Лесі, попаді і попитай за нього.
– Подзвони хористці Юстині і попитай за матір.
Через одну, другу і десяту вияснили, що Євген лиш розлучився і переїхав до мами. Матір його доволі прикра жінка, але розлученого сина сама має хотіти якнайшвидше женити – от і спільні інтереси. Про майбутню свекруху взнали все цілком. А от син виявився доволі непримітним, тому це або дуже добре, або не дуже. Та хто буде чекати, коли тридцять два на носі – в наступ одразу.
Почала Лєна і в церкву ходити, і в комітеті церковному помагати і, навіть, виявилося, що має досить непоганий голос, то ще може й в хорі співати. Нудно було нестерпно, але справа мала вигоріти. Женя вже й поглядав на неї. А на кого ще дивитися, якщо навколо мало хто молодший сорока? Тому той погляд, Лєна оцінила, як запрошення до розмови і почала:
– Не бачила вас тут раніше.
– Ви з мамою?
– Вам подобається сюди ходити?
– Так, служба була чудова.
– А проповідь.
– Трохи холоднувато, може на каву?
– Підете з мамою на прощу?
Вона засипала Євгена запитаннями, а той лиш розгублено кліпав очима і хапався мамі за руку. В ті моменти, коли маму і сина навмисне заговорювали подруги Лєненої мами, він губився наодинці з Лєною ще більше. А, коли почав помічати, що чи не на кожному заході присутня Лєна, захвилювався. Звичайно, йому вистачало виховання не втікати з лементом, але ж, люди добрі!
Настав час, коли Лєна вже підбирала дату вінчання з священиком, а Євген ще був не в курсі справ. Він й не міг ті у посмішок і ввічливих фраз трактувати як зізнання в коханні. А от Лєна могла трактувати розмову з його мамою, як справу завершену. Зрозумівши, що серце Євгена лежить через маму, то вона взялася за неї: і смачним кексом почастує, і якусь дрібничку подарує, і її виглядом захопиться, а який у неї син – пісня.
Мама Євгена танула.
Ну а що? Дівчина толкова, Євген не має жити з нею, бо вона ще має своє життя, а не назад в минуле з каструлями. Ні, дякую. Лиш перепочила, як він одружився. відчула себе знову жінкою, ще й молодою. І на тобі, щастячко вернулося.
– Отже, сину! Дівчина вона хороша, толкова, не те, що твоя фіфа з псом-котом. Буде тебе любити і піклуватися все життя – не прогадаєш. Тому або женишся або шукай собі квартиру.
Проте, такий ультиматум Євгена не налякав. Мовчки зібрав речі і переїхав на нову квартиру. А Лєна? Вона в відчай не впала, бо тут вже не місце емоціям – чіткий розрахунок. Помилилася тут – не помилиться в іншому.
Автор Ксеня Ропота, спеціально для intermarium.news.
Фото ілюстративне.
