Рік тому моя подруга покликала мене святкувати зустріч Нового року. Вона вже кілька років заміжня, є маленька дитина. І я одразу подумала, що треба купити солодощі, фрукти. Хотіла спекти пиріг, салат. І без подарунка також не піду. Ми дружимо з Наташею з інституту, так що часто буваємо один у одного вдома, іноді готуємо разом. І я відразу сказала, що хочу теж щось приготувати до свята.
– Я завтра зателефоную. Ми з чоловіком подумаємо, що потрібно, — сказала Наташа.
А я вже зранку почала готувати подарунок. Увечері зателефонувала подруга і, на мій подив, почала диктувати довгий список того, що потрібно купити до свята. Там було і ігристе певної марки, і вино, і запечені стегенця, і риба, і ікра. Про солодощі та салати я вже навіть не згадую. Я в шоці слухала подругу, а в голові вже з’являлася думка, що якось не надто я вже й хочу туди йти. Все з цього списку тільки донести було просто неможливо. Відчуття, що вони до весільної урочистості на тридцять людей готувалися, а не до тихого свята з рідними та близькими знайомими.
Я одразу не сказала Наталці, що не зможу прийти на свято. Вирішила, що ще треба подумати. Ще раз перечитала весь список, прикинула, скільки всі ці продукти коштуватимуть. І зрозуміла, що мені такий Новий рік вийде до місячної зарплати.
Хотіла сказати якось коректно, що не вдасться мені прийти на свято. Грошей немає таких. А Наталя образилася. Я розумію, що вона поки що не вийшла на роботу, у декреті, але совість теж треба мати. Навіщо тоді закочувати такий масштабний бенкет.
Наталка майже рік не розмовляла зі мною. А вчора зателефонувала. Запросила до себе на святкування 8 березня. Слова ті ж: «Нікого не буди. Посидимо вузьким колом, по сімейному.».
Я одразу сказала, що маю плани і ніяк у мене не вийде. Краще я до мами поїду. Там по-сімейному це картопелька товчена і салатик якийсь, а не список з тридцяти пунктів на вісім тисяч.
Головна картинка – pexels.
