Натрудились ми того дня славно. Чи то жарт – привезти і скласти три причепи сіна? Увечері ледь ноги у дім занесли, а ще ж вечерю готувати. Саме тоді, як ми зі свекрухою їсти варили, та розмова між нами і сталась.
Зі своїм чоловіком ми вже п’ятий рік у шлюбі. Він із села, а я зі столиці. Ще будучи парою ми із ним жили окремо – винаймали квартиру, а після одруження нічого не змінилось.
Так, я могла б привести свого чоловіка у мамину квартиру, але що ж то за заміж тоді буде такий. Та й мама у мене з характером складним, тож і мови про це не було.
Відколи ми одружились, почали збирати гроші на власну квартиру. Спершу їздили по заробіткам, а оце з лютого 22-го не виїздили.
Свекруха знаючи нашу ситуацію запропонувала нам вихід:
— Чого б вам не завести биків і свиней? Я дивитимусь, але за умови, що ви мені будете із кормами допомагати і гній відчищати. А їсти я даватиму, то не питання.
От так у нас, чи то пак у хліві у свекрухи, з’явилось 5 биків і десяток свиней. Гроші у нас були відкладені, якраз на те, аби худобу придбати і корма вистачило.
Важко звісно усім нам, але купка грошей, яка з’явилась після продажу першої партії нас усіх надихнула. Нині хрюкають і мукають у хліві уже інші.
Добре, що мама чоловіка живе неподалік столиці, то на своєму авто ми до неї приїздимо на поміч раз на три дні із ночівлею. Того часу вистачає. аби лад навести і допомогти свекрусі.
Тим більш несподіваною для мене стала розмова, яку почала моя свекруха минулими вихідними. Того дня ми від фермера сіно привезли, три причепи повні. Натрудились славно: доки склали, накрили, то вже й звечоріло.
Саме коли ми вечерю готували, свекруха і почала у нас зі свекрухою та розмова і сталась. Я собі наївна кажу, що дуже рада тому, що от так ми усі разом трудимось і що праця дає результати. Давай планувати, коли то ми зможемо придбати квартиру уже. Розповідаю, що подумую про двокімнатну одразу, адже будуть у нас і діти, а як усім у однокімнатній бути.
Свекруха аж підскочила від почутого. я її ніколи такою не бачила:
— Ач яка мрійниця – на чужих плечах і в рай. В твоєї мами хороми на чотири кімнати, а нам Богу душу віддати, бо тобі захотілось своєї квартири. Кредит? Та скільки ж ти будеш віддавати ті гроші – Чиїм здоров’ям, а?
Я знітилась. Надто несподіваним був той випад, ніби як ми з самого початку домовились, що усі разом на житло зароблятимемо. А тут на тобі новини.
— Узагалі не розумію, чого сваха з самого початку свою квартиру не розміняла? Як так, що донька по чужим куткам бігає, а та в чотирьох кімнатах вигулюється? Та й не в наш час квартири купувати і кредити брати.
Знаєте, я вже й не доробила те, що мусила. Пішла в кімнату і довго не могла осмислити, що то я чула щойно.
Але коли чоловіку розповіла, він відповів, що його мама таки права. Мовляв, я єдина дитина і немає сенсу нині так важко працювати, аби заробити на чотири стіни, якщо можна переїхати до моєї мами і не турбуватись ні про що.
— Ніяку квартиру ні в кредит, ні так я купувати не збираюсь. Це не розумно просто. Телефонуй мамі і кажи, що ми скоро до неї переїдемо. так буде економніше і розумніше.
Я розгублена і не розумію, як так і що робити далі?
Жити із мамою у мене бажання геть не має, це не оговорюється навіть. То що, жити по орендованим квартирам і чекати поки я спадок не отримаю? А господарство усе це навіщо? Нащо ж ми тоді так важко працюємо?
А може це я істини не бачу і чоловік зі свекрухою праві? може, не слід плигати вище голови та ще й в такі часи важкі?
14,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
