Україна стикнулся з тим, що окупанти не зважають на напис «Діти» і потреба захистити найдорожче постала дуже гостро. Максим Плеханов каже, що прохання розробити бронежилет для дітей надійшло від ювенальної поліції. Тому вони взялися до роботи – трохи закордонного досвіду, української кмітливості і бронежилет готовий.
– Коли ми передавали машини на фронт, один волонтер запитав, чи можемо зробити бронежилети для дітей. А невдовзі такий запит – розробити концепцію захисту дитини під час евакуації – надійшов від ювенальної поліції, – розповідає «КП в Україні» голова правління Львівського оборонного кластера Максим Плехов. – Перша партія вже готова – це 30 бронежилетів, які комерційне підприємство, що входить до складу кластера, виготовило власним коштом. Далі вони мають пройти відстріл та процедуру державної сертифікації – їх тестують за військовим стандартом, після чого ми їх передамо поліції.
Зараз є запит на на 500 бронежилетів у трьох розмірах від 4 до 14 років. Плюс має ще регулюватися об’єм, щоб одягнути на футболку й на зимову куртку.
– Завдання дитячого бронежилета: утримати первинні уламки – це уламки снарядів, і вторинні – скла, бетону, – пояснює Максим Плехов.
Найлегший такий бронежилет важить близько двох кілограмів – таку вагу витримують навіть 5-річні дітки.
– Ми перевіряли бронежилети на своїх дітях – діти співробітників півтори-дві години спокійно ходили, бігали в них, не скаржилися, зазначали, що зручно, – каже Максим Плехов. – Про 15-річних і казати не варто.
До розробки такого бронежилета доклалися й Харківські фахівці та спеціаліст з екіпіровки сил HАТО Калин Дмитрів. Виготовляють такі вироби за благодійні кошти і планують зробити всі 500 штук до кінця жовтня.
Фото: колаж.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся