Вибачте, але так не піде! Ніхто не буде користуватися маминими речами та поратися на її кухні, все переставляючи та переінакшуючи!
Я його підтримувала як могла, приїжджала після того як мами не стало кілька тижнів поспіль, більше не можу, бо у мене теж і робота і своя родина.
Я розумію, що йому важко, але ж не так швидко!
І що то за жінка така, що отак безсовісно приходить в чужу хату, коли ще й року не минуло? Це ж якою ницою треба бути!
Я їй це все в очі кажу:
– Ви хоч розумієте, що тут в кожному куточку мамин запах і мамин порядок! І так буде довіку і ніхто не має своїми брудними руками лізти в мамині речі і, тим більше, ними користуватися!
А вона давай мені щось мимрити про якесь перше кохання.
– Та мені це до лампочки, що у вас колись там з моїм батьком було сто років тому! Ви ж доросла жінка, а ведете себе, як мала дитина!
А вона далі за своє, що то мама у неї хлопця відбила та збрехала, що при надії, а, коли він оженився, то у них ще два роки дітей не було.
Я в ці брехні навіть вірити не хочу!
Моя мама любила мого тата і він любив її. Я все життя з ними прожила і я не чула ніяких сварок чи нарікань.
Тато й слова поганого на маму не говорив.
Хіба чоловік. Якого обманули вів би себе так?
Ніколи!
Тато завжди приходив за мною з садочка, гуляв, купував морозиво.
Він багато працював і багато мав відряджень, але ж це все було заради родини. Ми дуже добре жили і батьки дали мені добру освіту.
Навіть, всі витрати на весілля мої батьки оплатили і тішилися моїм дітям, а своїм онукам.
Якби між ними було все так погано, то чи жили б вони разом всі ці тридцять років?
І у нас були в родині негаразди, як і у кожній. І труднощі фінансові, але це не зруйнувало нашої родини.
Лиш несподівана хвороба забрала маму і то тато так переживав! Ми всі заощадження витратили аби продовжити її дні, але на жаль…
То яка тут може бути стара хвилинна любов, коли ми разом стільки років???
– Я кохаю твого батька, а він кохає мене, – сказала та жінка і сльози текли по її щоках, – Якщо ти його любиш, то маєш з цим змиритися.
– Та ще чого!, – я не планувала здаватися, – Збирайте речі, пані, і йдіть звідси, щоб я вас ніколи не бачила!
Вона не хотіла цього робити, то я їй допомогла і виставила бігом за двері.
Далі все почала мити з хлоркою, бо треба все вернути так, як було при мамі.
Я так втомилася від цього генерального прибирання, що ледве на ногах трималася. Тут прийшов батько і дуже мені здивувався:
– А де Ліля?, – спитав розгублено.
– Поїхала додому і сказала аби ти її більше не турбував, – сказала я.
Батько якось так занервував і я не розуміла, що з ним. Він чи не збирається за нею бігти?
– Тату, я розумію, що тобі важко. Але це не привід тягати до хати всяких … жінок. Пам’ятаєш, як я принесла була кота, бо мені стало його шкода? Що ти сказав – віднеси назад, бо котів в нашій хаті не буде. Це саме і зараз: в нашій хаті не буде іншої мами, якби це тяжко не було для тебе, але це так. Просто будь реалістом.
Я наготувала йому їжі і пообіцяла, що приїду ще якнайшвидше.
Я розумію, що тато колись знайде собі ще якусь жінку. Але хай це буде жінка з розумінням і повагою до себе і до моєї мами. А не ось таке от.
Фото Ярослава Романюка.
