Не можу помиритися з чоловіком через маму. Та сказала, як я йому пробачу, то допомоги від неї можу не чекати. А її допомога для нас дуже суттєва, адже вона передає більше грошей нам, ніж чоловік заробляє

Ми з Андрієм ще студенти, на другому курсі вчимося, але вирішили, що наше кохання має мати офіційне визначення. Так мама моя сказала:

– Досить мені тут ходити як по свячену воду, або женишся, або шукай собі іншу. Знаємо таких.

І от Андрій запропонував одружитися, а я дуже зраділа. Мама справила нам весілля, бо вона вже тоді працювала в Італії і передавала мені гроші на навчання і прожиття.

Ми залишилися жити в нашій квартирі і то були чудесні перші місяці. Потім я зрозуміла, що при надії і мама вернулася в Україну аби бути поруч зі мною.

– Ти ще надто молода, тобі потрібна моя увага і піклування, – говорила вона і я їй була дуже вдячна за це.

Але мама ніяк не могла ужитися з Андрієм, він не так ходив, їв, пив, ходив у ванну, але найбільше її обурювало, як він ставився до мене.

– Де він вештається стільки часу? Він не знає, що його дружина при надії і потребує піклування? Невже я маю заміняти тобі чоловіка?

– Чому ти подаєш голос в цій хаті? Ти на неї заробив, що тут вважаєш себе господарем? Ти навіть на хліб заробити не можеш!

Я ображалася на чоловіка, що він весело проводить час з друзями, а я мушу бути вдома. Ми сперечалися через мою маму, він хотів, щоб вона вже поїхала і тоді я питала його:

– Це ти будеш їсти варити і в квартирі прибирати? Якщо так, то я кажу мамі, щоб їхала.

Мама залишилася і після появи малюка і тоді вже остаточно мої стосунки з чоловіком зіпсувалися. Він почав гуляти з друзями, а мама його за це шпетила кожного разу. Він йшов жити до своїх батьків, а мама мені казала:

– Хай йде, кому він потрібен? Хіба це батько для дитини? Не переживай, ми самі сина на ноги поставимо. Чи мені вперше?

І я знала, що мама поставить, вона мене на ноги поставила і онука залюбки прогодує.

Далі Андрій приходив миритися, а мама лише фиркала носом, мовляв, нащо ти нам тут здався? Вартувало йому не так взяти дитину, голосно щось сказати. щоб малюк заплакав, як мама одразу ж ставала на диби:

– Та ти навмисно це робиш! Ти не бачиш, як його важко заспокоїти. А ту тут чалапаєш?

Коли Андрій питав, що є їсти, то мама казала, що те що він заробив і приніс додому.

– Отже, нічого, – резюмувала вона.

Тому Андрій йшов їсти до своєї матері. Звичайно, що він все рідше вертався до нас.

Коли мама поїхала на заробітки, бо зрозуміла, що гроші закінчуються, то Андрій почав частіше приходити і залишатися. Ми наче знову ставали родиною, він няньчив сина спочатку невміло, але з любов’ю. Приноси продукти і ми варили сосиски з макаронам і морквою по-корейськи.

– Ти що там їси, що дитину так обсипало, – питала мене мама, бачачи щічки сина, – я ж тобі гроші залишила на продукти, купи собі щось якісне.

Яке могло бути якісне, коли ми всі на них харчувалися. А я не казала матері, що з нами Андрій живе.

А якось вона побачила його, коли ми говорили, випадково заліз в кадр і тут мама вже не витримала:

– Я не буду того лобуряку на своєму горбі тягнути! Або він, або моя підтримка! Думай добре, дитино, бо можеш одразу йти з квартири з онуком і ні копійки я вам не дам. Вибирай, або він, або я!

Я розгублена і не знаю, що робити. З зарплати у Андрія небагато, чайові ще виручають, але їх дуже мало.

Мама практично нас забезпечує, але вона не хоче аби ми були родиною. Як мені бути в цій ситуації, що б ви порадили?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page