Не можу знайти спільної мови з рідною матір’ю. Забрала маму до себе за станом її здоров’я лячно її одну залишати в іншому місті, до якого їду 3 години.
Квартира простора, всім місце є, у неї своя кімната. Я рано з дому поїхала, а коли я вдома жила, вона працювала, і ми мало спілкувалися – вона в 8 вечора додому приходила, а мене о десятій клала спати. Потім я навчалась в інститут. У мами своя кімната, свій окремий ТВ.
Взагалі не розуміє моїх прохань – кажу, мама, посуд не мій (вона не вміє мити, все липке після неї) – вона миє. Кажу, будь ласка, не прибирай – вона все одно робить це. Тільки так, що мені перед чоловіком і дитиною соромно. Візьме мокру ганчірку і возить нею по всій квартирі. «Помиє» келихи і мокрі їх ставить в стінку. Нещодавно зайшла в її кімнату а там, ніби на той світ хтось уже давно пішов і нікого не попередив. На вікно м’ясо у серветці завернуте лежить.
— Я доїм, – каже. – Це те, що ти готувала я по трошки щодня їм, одразу всю порцію не змогла.
Я вирішила відправити її назад до себе – чоловік сказав, що це не по-людськи. Але йому все одно на липкі склянки, на мокру розвезену підлогу, на її поради – він її взагалі не слухає. Каже, що коли вона висловлюється, він про своє думає і взагалі не прислухається. Плюс він у відрядженнях постійно, не так часто вдома.
А мені як? Ходить по квартирі і капцями по лінолеуму шкраб-шкраб! Продукти у смітті перебирає. Картоплю чистить так, ніби ще й свиня у нас в сараї є – більше зрізає ніж до їжі потрапляє. А ще от ці постійні недуги. То в неї те, то те непокоїть. Ну, як поясніть мені може у людини сьогодні рука, а завтра вже голова бути нездоровою.
Головна картинка – pexels.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
