У мене дві доньки і на момент, коли наша родина розпалася, їм було шістнадцять і чотирнадцять років. Діти вже дорослі, щоб розуміти, що відбувається і підтримати маму.
Але ж ні. Старша Олеся вирішила, що пора показати, яка вона доросла та почала зустрічатися з хлопцем, на всі мої застороги казала, що вона доросла і взагалі терпіти мене не може.
– Я ж тебе люблю, – не розуміла я в чому причина таких слів.
– А я тебе ні, бо ти нічого мені в життя не дала. Все треба випрошувати і заробляти, а тепер я собі сама буду жити!
І вона дійсно пішла жити до свого хлопця, що вже я ходила з ним розмовляти, бо ж вона ще не може відповідати за свої вчинки – дарма. Аж коли я пригрозила поліцією, то тоді вона вернулася і почала мені таке в хаті творити, що хай Бог милує, бачте, я їй життя зруйнувала і коханий іншу знайшов.
– То як він тебе любив, коли так швидко тобі заміну знайшов?, – задавала я логічне запитання.
– Так, як тебе тато, який теж швидко заміну знайшов!
Все їй було в рідному домі не те і не так. Я вже й не хотіла додому з роботи приходити, якби не молодша Аліна. Хоч на цю дитину у мене була надія, що вона буде мати кращу долю, ніж Олеся.
Такі різні сестри – як таке могло статися? Я ж їх однаково любила і виховувала, ніколи не робила між ними різниці, завжди все порівну ділила. А тепер я на старшу й дивитися не можу, таке враження, що я не знаю цієї дитини взагалі! Що мені її поміняли!
Я просила Бога вернути мені мою донечку, намагалася з нею поговорити, пояснити свої вчинки, але там була глуха стіна і така знаєте злоба. Ну, від чужого такого не отримаєш, як від рідної доньки.
Я вже чекала її вісімнадцятиріччя, як якогось спасіння.
Олеся одразу ж пішла жити до друзів і я не хотіла з нею більше контактувати. Написала їй, що люблю і чекаю. Все.
Хоч і не хотіла, щоб вона верталася, але потім подумала, що може в її житті бути момент, коли захочеться вернутися, то, щоб моя Олеся, моя люба дівчинка, прийшла. Тому й написала.
Далі вже потерпала чи Аліна не піде її стежкою, але все у неї біло добре, гарно вчилася. Вступила до університету і жила зі мною. Звичайно, що й гуляла з хлопцями, але завжди попереджала, де вона і з ким.
Ще за два роки Алінка вийшла заміж і переїхала жити за кордон по студентській візі. Тепер мені присилають фото, як вони живуть і я дуже тішуся, що вона здійснила мою мрію – живе щасливо.
Про Олесю я чула і знала, що вона з поганою компанією.
А потім вона прийшла до мене вся така… і з животом.
Я прийняла, звичайно, думала, що може її дитина змінить. Вона наче стала спокійніша. Але я одразу попередила, що ніяких її дружків у нашій квартирі. Та погодилася і я не заставала нікого. Але сумніви були, що хтось тут буває, поки мене нема.
І, коли я пішла в шкатулку за грошима, то зрозуміла, що там не вистачає кількох тисяч. Олеся відпиралася, що нічого не брала і я просто забула, де поставила.
– Тобі завжди гроші були дорожчі за мене, – наводила вона такий аргумент, – Ти ніколи мені їх не давала, а іншим дітям батьки давали гроші!
– Бо у мене їх не було! А ти тепер сама побачиш, куди вони діваються, коли сама роститимеш дитину!
І отак тепер мали мої роки проходити… Щоб ховати гроші, не знати чи хтось чужий і твою квартиру не прийде і не мати нічого в житті доброго.
Я не хочу цього, але й доньку вигнати не можу. Вже думала поїхати геть з міста і залишити їй квартиру, але одна думка спиняє – чи буде вона гарною матір’ю, що буде з малюком.
Ось така безвихідна ситуація чи я просто не бачу вже інших варіантів?
Історія заснована на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
