fbpx

– Не слухай його! Він тобі не тато!, – ось таку фразу все частіше і частіше говорить моя дружина, коли я намагаюся якось виховувати нашу доньку

Так, я кажу «нашу», бо я поруч з нею з чотирьох років! Я її носив на плечах, купував морозиво, давав гроші на одяг, годував і дивився з нею мультики.

Я більший батько за її, який покинув їй, коли Нелі було два роки. Йому захотілося чогось іншого і він легко забув якого кольору в Нелі очі і чи боїться вона темряви.

А я ні. Я знаю, що її очі зранку можуть бути зелені, а до вечора змінитися на світло-карі, вона просить не вимикати світло в коридорі, поки не засне, любила рожевий колір, а тепер тільки чорний… Вона каже мені «тату» хоч моя дружина чи не з самого малку наголошує, що я їй не тато.

Вікторія, Віта, Вітуська… Я закохався в неї з першого погляду і мені було все одно чи є у неї діти чи нема.

– Вона буде мені за доньку, – сказав я, коди вперше побачив Нелю, – Я впевнений, що ми станемо друзями. А з часом, ще й братик чи сестричка у неї з’явиться…

Тоді Віта була на все згодна, лиш би бути заміжньою жінкою і раз та назавжди забути свого першого чоловіка.

Але мені здається тепер, що вона чоловіка й не планувала забувати: вона наполягала аби колишній приходив на день народження дитини, наголошувала, що це «тато», а я «дядя», всіляко наголошувала берегти татові подарунки, а мої можна було ламати і дарувати подружкам.

Тільки тато говорив правильні речі, а я тільки повітря сколихував?

Коли я намагався донести до дружини, що я маю право голосу в цій родині. То вона щиро погоджувалася, але з одним «але»:

– Ти не маєш права над моєю донькою!

Ну, це виглядало взагалі абсурдно! Бувало, як тільки я був чимось незадоволений в поведінці Нелі, то в ту ж мить, Віта розкривала крила і просто кидалася на мене, що я на її доньку голос підвищую!

Вибачте, коли вона порізала мої фотоальбоми, чи викинула вудки, чи помалювала папери… За це не можна було підвищити голос…

Я забезпечую вас і я вимагаю відповідного ставлення до мене: повага і розуміння.

Що мене остаточно вибило з колії, то це те, як нас викликали до директора школи.

Неля знову прогуляла уроки і директор проводив з нами бесіду:

– Нелю, ти маєш зрозуміти, що навчання – це твоя основа в майбутній професії. Якщо ти погано засвоїш матеріал, то ти не зможеш здати ЗНО і не поступиш туди, куди мрієш. Треба старанно працювати кожного дня, щоб потім мати старт в професії, житті…

Директор говорив, а я дивився на свою дружину, яка в такт кивала головою і підтакувала:

– Слухай, Нелю, що тобі мудрі люди кажуть.

Читайте також: Раз в місяць тато «їздив на море»: витягував стару важку валізу, кидав туди одяг, плавки і безперестанку говорив: – Я маю право! Я заробив! Я маю право відпочити! Я їду на море!

Тут я вже не витримав! Хіба я їй не говорив про це сотні разів? Невже Віта тільки тепер почула такі знайомі слова? Чи я їй не казав, що та вседозволеність, що вона дає дитині – не приводить до правильного вибору, а тільки розпорошує увагу і час дитини?

Я не став виясняти це при людях, але вдома я все сказав дружині.

– Або я їй батько, бо я формально все виконую за батька, або я не хочу таких стосунків. Я не хочу бути зайвим і не хочу бути меншим за твого першого чоловіка, бо я працюю як віл аби вам забезпечити прекрасне життя, а що отримую в результаті? Ти тут зайвий?

І що ви думаєте? Вони обоє образилися! Бачте, я лізу туди, куди мене не просять! Вони собі всі ці роки окремо, а я теж отак десь збоку був!

Вже кілька днів Віта зі мною не говорить, Неля так само, обоє переконані, що я просто придираюся через дрібниці. Невже я тут не правий? І хай собі роблять, що хочуть?

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page