В її новій квартирі простора спальня, але вона не буде спати в ній сьогодні, не може терпіти запаху, що залишив чужак.
Інна сама створює правила свого життя, вона вибирає, що вдягатися, що їсти і сама пише свій робочий графік. У її ідеальній квартирі не буде безладу і розкиданих речей, не буде запаху котлет і риби, що в’їдається в волосся і його неможливо відмити і вивітрити.
Цей чоловік її любить і закидає квітами, які вона терпіти не може, бо цей запах гірший, ніж запах котлет – запах в’янучих квітів. Вона забуває їх викинути, бо не ночує в цій кімнаті, хоч старанно готується до його приходу. Вона бачить в його очах, що все у їхньому житті буде розмірене і заплановане: весілля, кількість дітей, відпочинок. Вона погоджується на його пропозицію, бо вона розумна і вона теж відчуває до нього прихильність. Вона ж раціональна і розумна людина, не потрібно кидатися в емоції.
Тільки зараз, коли вона лежить в вітальні на канапі, їй приходить на гадку коханий, якого вона не хоче викидати зі свого життя. Хочеться знову бути в тій маленькій квартирі і смажити хек, бо він шаліє від риби і мріє переїхати в Норвегію. Він всюди акуратно розкладає свої речі, його безлад має певний прорахунок і вона злиться часто через це. Але ж тепер це така дурниця? Це більше ніколи не повернеться і чи варто було сваритися?
Не варто було робити багато речей, але хто ж про них думав. Його вже нема три роки і він забрав з собою і її радість, емоційність і життєлюбність. Вона зараз жива, має жити далі, бо так треба, так розумно. Можливо, вона назве його ім’ям сина, буде уявляти, що він його і сильно-пресильно любитиме? Можливо він любитиме рибу і тоді на її ідеально чистій кухні нею просмердяться штори і диван.
Фото ілюстративне.
