Intermarium-Новини Міжмор'я

Не знаю уже як із нею говорити і що казати, аби вона зрозуміла, яку помилку надумала робити. А вона, свята простота, дивиться на мене своїми блакитними очима і каже: “Мамочко, він сказав, що після цього точно зміниться. От тільки, так він одразу ж і про все забуде”.

За тим Миколою верби селом росли. Ще змалку він спокою ні матері ні тату не давав. Ото що де в селі скоїлось, то й до ворожки не ходи – Микола вичудив. Уже Маруся, мама його посивіла раніше часу, бо ж хоч із хати не випускай. А як підріс, то вже в селі їх просто шкодували, бо ж Микола геть берегу пустився.

А тепер уявіть мій стан, коли я дізналась, що моя тиха і спокійна Оля з ним зустрічається. Я й волала і плакала, що лиш не робила, навіть із села того виїхала, але хіба долю конем об’їдеш. Оля моя нині Миколина дружина.

Читайте також: Мені 62 роки. Як тільки я на пенсію вийти змогла, так одразу до сестри за кордон поїхала. Щиро вірила у те, що здоров’я моє не підведе і я ще зможу кілька років попрацювати і допомогти сину. Дуже їм важко на квартирі орендованій із двома дітьми, то я їм мріяла хоч на перший внесок назбирати. Таки назбирала, але не сину гроші пішли, а свасі моїй

Живуть вони у столиці. Хоча як живуть? Сказати швидше – існують. Винаймаю я їм квартиру однокімнатну. там вони вчотирьох і туляться. Микола толком ніде й не працює, знає лиш собі за комір заливати, а от Оля моя за двох – день і ніч на роботі.

Важко їм фінансово, але з міста не їдуть, там Оля хоч якусь роботу має, а що тут? Та й я поки працюю маю змогу свою зарплату на оплату квартири давати, то хай уже там, ніж у мене на очах усе це.

А це приїжджають до мене на гостину. У Миколи саме період затишшя. Він десь місяці зо два триватиме. У иакі часи він особливо добрий, хазяйновитий і показує себе татом хорошим, навіть, роботу знайшов і ніби. як не погану.

Така собі щаслива родина, сміються, туляться одне до одного. А ввечері мені так радо повідомляють аби я готувалась до нового звання – бабусі трьох онуків. Я аж охнула. Ну куди, куди питається ще й третє? Дайте раду собі і тим діткам. що вже маєте.

Говорила із донькою. але до неї достукатись просто неможливо. у неї одне виправдання: “Мамо. він сина хоче. Сказав, як буде син то він одразу й зміниться. Адже не хоче бути прикладом йому поганим. А дівчатка що? Вони ж мамині донечки”.

От скажіть мені люди, як тепер бути. Такий мене жаль узяв, така туга обступила з усіх сторін.

Може хто був у ситуації такій, то як мені дитину свою порятувати?

Що їй сказати, аби очі відкрити?

А чи вдасться?

Соломія Р.

09,05,2023

Головна картинка ілюстративна.