fbpx
Історії з життя
Нещодавно на порозі її квартири знову з’явився батько. Прийшов і просився, плакав, аби вона дозволила йому повернутися. Розказав, що жінка до якої він пішов, покинула його після 3 років стосунків. Потім він їздив на заробітки, були інші жінки. Остання ж узагалі залишила його дізнавшись, що той має недугу, яка не дозволить йому більше працювати

Моє дитинство не було безхмарним. Добре пам’ятаю свого батька. Він частенько приходив після роботи не в доброму гуморі, свій “настрій” виливав на нас з мамою. Мама таємно плакала вночі, аби ніхто не бачив. Також батько любив добренько залити за комір. Мама завжди намагалася мене відгородити від цих сімейних чвар, тоді я не розуміла, чому вона це терпить. Згодом я усвідомила, що вона це робила заради мене. Хоч у батька був непростий характер, але він добре заробляв, забезпечував нашу родину.

Зазвичай батько частенько затримувався після роботи з колегами. Приходив пізно вночі, або ж взагалі під ранок. Коли мені було 12, тато раптово не прийшов додому.

Повернувся він додому через 2 доби. Похапцем почав збирати свої речі, прихопив навіть мамині золоті прикраси. Сказав тільки, що зустрів іншу жінку, у нього почалася друга весна.

Мама намагалася його зупинити, плакала, благала. Він лише відмахнувся. Пішов. Ось так ми з мамою залишилися сам на сам із життєвими труднощами. Мама плакала ночами, вила у подушку, а вдень ставала сильною і працювала на двох роботах, аби поставити мене на ноги. Батько ж за всі роки жодного разу не з’явився в нашому житті.

Зараз мені 25. Мама самостійно мене виростила, дала вищу освіту і все необхідне в житті. Я знайшла чудову високооплачувану роботу, допомагаю їй фінансово. Вона і досі одна, всім залицяльникам казала, що кохає лише одного чоловіка.

Нещодавно на порозі її квартири знову з’явився батько. Прийшов і просився, плакав, аби вона дозволила йому повернутися. Розказав, що жінка до якої він пішов, покинула його після 3 років стосунків. Потім він їздив на заробітки, були інші жінки. Остання ж узагалі залишила його дізнавшись, що той має недугу, яка не дозволить йому більше працювати.

Я жодного разу не повірю його словам, що він змінився. Для чого він зараз нам? Де він був, коли я росла, коли вчилась і потребувала його підтримки?

Мама його шкодує і не проти відновити родину. Я це бачу. Всіляко переконую її, що цього робити не варто. Для чого нам зараз він, та ще й з недугою, яка потребує постійної реабілітації? Я зараз доросла, і спокійно сказала батькові усе, що про нього думаю…

Мама ж явно шкодує його і все простила, лиш побачивши на порозі. Але я дуже сподіваюся, що вона таки зможе йому сказати “ні”…

Але щодня надії все менше. І як мені не дати зробити їй цю помилку, як напоумити дорослу жінку? Руки опускаються вже…

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page