Він нічого не знав про неї. Скільки їй років, як вона виглядає, ким працює. І ця інтрига зачаровувала. Славко випадково натрапив на обліковий запис цієї дівчини в соцмережі. Зайшов до неї на сторінку. Жодного фото, тільки красиві картинки природи і тварин.
І ім’я теж явно було не її – Калина, якесь геть несучасне. Сам не міг збагнути, навіщо написав їй. Вона швидко відповіла, і понеслося. Калина була легкою у спілкуванні, не ставила запитань, про себе теж нічого не писала. Спілкувалися на різні теми, жартували, обмінювалися кумедними картинками, згадували дитинство.
Вона була начитана, і, здавалося, знала про все на світі. Він міг спілкуватися з нею годинником. Однак тільки в соцмережі, на розмову по телефону або зустрічі наживо вона не погоджувалася.
Славкові якраз не вистачало такого співрозмовника. В житті він був не обділений жіночою увагою, навіть навпаки. Був одружений один раз, розлучився, дітей не мав. У нього були скороминущі романи, але все не те.
Хотілося чогось справжнього. Щоб за душу брало. Усі дівчата, з якими він зустрічався, здавались йому зверхніми, нецікавими. Для нього було важливо, щоб співпадали інтереси, щоб було багато спільного. І Калина поки що відповідала всім критеріям.
Він ламав голову, як вона виглядає, скільки їй років, але жінка категорично відмовлялася що небудь розповідати. Він настільки звик спілкуватися з нею щодня, що коли вона перестала з’являтися у соцмережі, він почав хвилюватися.
Її не було тиждень. Він мало не збожеволів. Друг Дмитро крутив пальцем біля скроні:
— Славку, ти навіть не знаєш, хто там. Може, це взагалі якийсь дядько. Ще не просила в тебе дати їй грошей? Дивись, зараз з’явиться в мережі, і скаже, що нездужає, їй потрібна допомога. Скільки таких історій, і ти туди ж. Розведе вона тебе, як школяра. Стільки жінок в’ються довкола тебе, а ти за незнайомкою сохнеш!
Славік не хотів навіть думати, що Калина ошуканка чи чоловік з бородою. Він відчував, що це ранима, тонка душа, яка стала йому рідною.
Після перерви Калина написала першою. Вона просила закінчити їхнє спілкування.
Славко дивувався, що не так, чим він її образив?
— Калино, я вже так звик до тебе, ти стала рідною людиною. І знаєш, напевно, вперше в житті мені зовсім не важливо, як ти виглядаєш.
Я зрозумів, що ти створена для мене. Давай побачимося? Я не можу вже дочекатися цього дня.
— Невже й справді приймеш мене будь-якою?
— Коли ти перестала виходити на зв’язок, я зрозумів, що ти для мене важлива. Я певен, у дівчини з такою душею і зовнішність чудова.
— Добре, давай зустрінемося. Наступної суботи на центральній площі мого міста. Я чекатиму на лавці, тримаючи в руках гілку калини.
Славко не тямив себе від щастя. Нарешті побачить дівчину його мрії. Він уявляв різні образи, чи то вона брюнетка з карими очима, чи то блондинка з блакитними. І взагалі, навіть добре, що вона не має фото.
Адже могла виставити чуже, а так все чесно. Він припускав, що вона може бути не такою, як усі, з якимось дефектом, інакше, навіщо їй приховувати свою зовнішність?
Славко весь тиждень літав у мріях про свою Калину. Нарешті настала субота. Він помчав на своїй машині в місто, де на нього вже чекала вона.
Купивши наперед букет червоних троянд, він із хвилюванням прийшов на площу. Очима він шукав лавку з дівчиною. Так, тут сидять пенсіонери із собачкою, там діти, тут чоловік розмовляє по телефону. Ось, жінка, з гілкою калини в руці.
Невже це вона? Він повільно йшов до лавки, пильно вдивляючись у жінку. Їй було приблизно 45 років, обличчя приємне, на ній довга сукня у квіточку. Серце забилося від хвилювання. Ось яка вона. Славко не міг зрозуміти, що він відчуває.
— Привіт, Калино. От ми й побачилися. Ти прекрасно виглядаєш. Ну що, йдемо гуляти чи в посидимо в якомусь кафе, вибирай.
— Здрастуйте, Ярославе.
Тримайте калину і йдіть у он те кафе, нічого не питайте.
Чоловік з подивом подивився на неї, однак нічого не перепитав. Мовчки взяв гілку і пішов у кафе. Жінка підвелася з лавки і пішла. Оце так інтрига. Виходить, що це була не Калина? Тоді хто? Що взагалі відбувається?
Славко зайшов у кафе. Декілька столиків були зайняті. Грала тиха музика, пахло східними прянощами. Він уважно оглянув усіх відвідувачів і не знав, що йому робити.
— Ярослав? Вітаю вас. Сідайте за столик.
Поруч із ним стояла невисока, дуже гарна дівчина. Брюнетка з блакитними очима.
— Що це все означає?
– Калина попросила зробити все саме так. Якби ти пішов, побачивши жінку на лавці, то ми б з тобою не зустрілися.
— То ти не Калина? А хто? Це що, така перевірка?
— Так. Вона так хотіла. Річ у тім, що сестри більше немає. Вона давно занедужала, я її доглядала. Віддушиною для неї був інтернет та знайомство з тобою. З кожним днем вона слабшала. Тому й не показувала своїх фото і не хотіла розмовляти по телефону. Часто я писала тобі від її імені, коли вона була дуже слабкою.
Батьків ми не маємо. Виростила тітка, яку ти щойно бачив на лавці. Калині було важливо, щоб її любили саме за душу, а не за зовнішність. Вона мала високі вимоги до чоловіків, і їй рідко хтось подобався. Але ти зміг її підкорити.
Вона з такою радістю спілкувалася з тобою, її очі горіли вогнем. Вона попросила зустрітися з тобою після того, як вона піде і пояснити.
Славко розгубився і не міг повірити в почуте. Напевно, це такий розіграш.
— А ти маєш її фото? Хотілося б глянути. І я не знаю, як тебе звати?
— Мене звати Килина. Ось такі цікаві імена дали нам батьки.
Дівчина дістала телефон та показала фото з двома однаковими дівчатами.
— Так, ми були близнючками. Нас мало хто розрізняв. Цій фотографії півроку. Так Калина виглядала, коли ви почали спілкуватися. Ось така сумна історія. Я не знаю, як я без неї житиму, ми були, як одне ціле.
Килина гірко заплакала. Славко обійняв її і погладив по голові. Йому було шкода і цю тендітну дівчину, і себе. Калини більше немає. Яке несправедливе життя.
Вони обмінялися номерами телефонів, домовившись зустрітися ще раз і сходити до Калини. Їх поєднувало спільне переживання. Зустрічі, дзвінки, спілкування у соцмережі продовжилися. Згодом Ярослав та Килина зрозуміли, що вже не можуть один без одного. Життя тривало.
Коли народився їхній первісток, донька, то питання, як назвати дівчинку, не виникло. Калина. В пам’ять про тітку.
Notatky optymistky.
Фото ілюстративне.
