— Близько опівночі у двері подзвонили. Ми з чоловіком уже збиралися лягти спати, — ділиться Ганна, пенсіонерка. – Відкриваю, а там син. І таке обличчя в нього було… Ми здивувалися. Він уже вісім років одружений, за цей час жодного разу так не був. А тут попросився переночувати. Ми спробували дізнатися, що сталося. Виявилося, що у всьому винна теща! Він цілими днями та ночами сидить у них удома.
Цій жінці менше шістдесяти років, молода ще зовсім. Але зайнятися їй нема чим, от і приїжджає постійно до дочки під приводом допомоги з дітьми.
У Станіслави та Кирила двоє дітей: сини, чотири роки та півтора. Дружина не працює, її декрет триває вже п’ять років. Вона тільки рада тому, що мама приїжджає: удвох веселіше, та й допомога не зайва, адже з дітьми часом дуже нелегко впоратися. Проте Кирило не такий задоволений ситуацією, що склалася, як його дружина.
— Він не заперечував, коли теща приходила вранці і надвечір їхала до себе додому, — продовжує Ганна. — Але врешті мати Станіслави почала залишатися у них на ніч. Це відбувається дедалі частіше. Здається, ніби, незабаром вона взагалі до них переїде. І це вже напружує.
Мати Кирила стверджує, що її син багато разів намагався поговорити зі своєю дружиною, переконував її, що не можна дозволяти матері проводити у них весь час. І Станіслава начебто згодна з тим, що мама занадто часто у них буває. Але каже, що нічого не може вдіяти. Хоча, найімовірніше, просто не хоче.
— Ти хочеш, щоб я її за двері виставила, чи на поріг не пустила? — каже Станіслава, а сама мало не плаче. — Вона має право бачитися зі своїми онуками! І її допомога мені дуже потрібна. Я з двома дітьми малими скоро вити почну сама в квартирі!
Коли тещі намагаються натякнути, що час йти, вона вдає, що нічого не розуміє. Під час своїх візитів вона бере на себе майже всі домашні справи: прасує одяг, чистить картоплю, перебирає речі у шафі, миє чоботи, дбає про потреби онуків.
Особливо багато справ вона знаходить ближче до вечора. Очевидно, що вона не хоче йти додому і намагається затягнути час. Перекладає іграшки, виймає посуд із посудомийної машини, протирає скло.
— Так пізно, мам, не треба нічого робити. Тобі їхати час, — намагається вивести її Станіслава.
— Звісно, зараз. Тільки закінчу всі справи і зберусь.
Але коли в будинку двоє дітей, дуже складно доробити «всі справи» та теща і не планує нічого такого. Вона хоче лише дотягнути час до того, щоби довелося ночувати у дочки. Кирило приходить додому, бачить тещу, зітхає і намагається показати дружині своє невдоволення.
Станіслава лише розводить руками. Мовляв, що я можу зробити, якщо вона не йде? Я зробила все що могла!
— Не хочу вам заважати, — дуже несміливо каже мати Станіслава. — Але уже пізно якось, то я тут сьогодні заночую.
— Ой, ну що ти, мамо. Ти нікому не заважаєш, — майже виходить із себе Станіслава. — Але вже так пізно, а тобі ще доїхати до дому треба… Як ти добиратимешся потім?
Так минає ще хвилин сорок або навіть година. Іноді теща дійсно їде додому пізно ввечері, але це відбувається все рідше. Адже на вулиці так холодно і темно. Хто ж зможе вказати на двері?
— Як вона зараз поїде? – шепоче Станіслава чоловікові. — Вже майже десята вечора. Нехай залишиться…
Минулого тижня терпець Кирила остаточно урвався. Побачивши у своїй квартирі тещу, він просто поїхав до будинку своєї матері, де мешкає вже кілька днів. І дружині умову поставив: чи він, чи теща.
Спочатку Станіслава весь час писала чоловікові, намагалася вмовити його передумати та повернуться, а потім припинила це робити. Напевно, весь час проводить з мамою, та її втішає.
Головна картинка – pexels.
