fbpx
Історії з життя
Ніка була переконана, що красивіша за подругу, тому першою має знайти хлопця вона, а вже потім Оленка.

Оленка і Ніка дружили – спільні заняття в університеті, спільні теми для розмов, спільні уявлення про майбутнє. Ходили на дискотеки, гуляли, вчилися – прекрасна пора юності. І раптом Оленка закохалася. Раптом, бо Ніка була переконана, що красивіша за подругу, тому першою має знайти хлопця вона, а вже потім Оленка.

– Який він гарний і розумний, – тараторила Оленка, – Я просто повірити не можу, що ми зустрілися! Підходить до мене в парку і каже: «Дівчино, ви така красива, що не познайомитися з вами – злочин», я мало морозивом не подавилася! Жоден так до мене не підкочував! Але ж він не якийсь там малий! Він працює адвокатом! Має власну квартиру і машину! Ми завтра підемо в кафе.

Ну от як це витримати? Ще й адвокат і знайомиться, як у фільмах! Це вселенська несправедливість!

– Яка я за тебе щаслива, – каже Ніка, – Як у нього є такі ж класні друзі, то й мене поклич.

– О, це було б просто супер! Уявляєш, ми обоє зустрічаємось з крутими хлопцями!

Красивого друга в Артура не було і він не хотів нікого впускати в їхнє з Оленкою щастя. За ці декілька місяців Оленка посвятила Ніку в усі аспекти їхніх стосунків, Артурових уподобань і переконань. Звичайно, вона заздрила, але була рада, що подруга має Кохання! Те саме, на все життя і до «Так, беру».

Одного вечора, вона попросила Ніку прийти, бо Артур з другом і другу самотньо. Ніка просто прибігла вся в «пуху і пір’ї» заради вдалого знайомства. Друг виявився рідкісним парнокопитним, що ліз куди тільки руки дотягувалися, а Артур і справді був гарний, і не відпускав Оленку ні на хвильку зі своєї руки. Вечір обіцяв бути довгим, але Ніка не планувала пускати слину перед цими дорослими хлопцями, вона їм покаже, що макітра у неї на місці. Розмовляли переважно про стосунки, чого хочуть чоловіки, чого жінки і як, власне, порозумітися. Хлопці переконували їх в тому, що жінка якась безпорадна істота, яка ніяк не виживе в цьому страшному світі без чоловіка.

– Шановні господарі, – не витримала Ніка, – Ми в двадцять другому столітті, а все, що ви перерахували було необхідним, хіба, в вісімнадцятому. І то, Шекспір в сімнадцятому столітті в творі «Венеціанський купець» яскраво показав, що жінка може бути розумнішою від усіх вчених мужів Венеції. Але звідки вам те знати, хоч цей твір якраз про судовий позов про повернення боргу.

Вона пішла додому рада, що не дала плюнути собі в кашу якимось зарозумілим бовдурам. На наступний день Оленка зустріла її разом з Артуром і той вибачався за свого друга, і жартував щось. Вона задивилася в його очі, усмішку, а він таки має шарм! Відтоді вона почала пригадувати слова Оленки про те, як вона кохає свого Артурчика – лицаря в золотих обладунках. Вона занурювалася в чужі почуття з головою, приміряла їх до себе, пританцьовувала і не зчулася, як вони вросли в неї.

Артур якось занадто часто зустрічав її з Оленкою, якось чекав разом з нею на Оленку, а якось чекав на Оленку, а вона не прийшла. Зустріч за зустріччю і вже Ніка готова годинами розповідати, який Артур чудовий. Оленка теж помітила деяке охолодження стосунків з боку Артура, порахувала два плюс два і обвинуватила його і її в невірності. Тож гримнула дверима, але Артур за нею не побіг.

Через пів року Артур і Ніка розійшлися, бо їхнє кохання живили не вони, а Оленка. Саме Оленка любила Артура і заразила своїм коханням Ніку, вона любила Ніку і розказувала Артуру, яка та хороша. Ці двоє мали уявлення про надмірну значущість і неперевершеність іншого, але придивившись один до одного не знайшли нічого цікавого… На жаль чи щастя «краса в очах того, хто дивиться».

Автор: Ксеня Ропота.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page