Я ніколи не розуміла те, чому люди часом недолюблюють власних дітей. Думала про те, навіщо жінки тоді у світ їх приводять, якщо їм не потрібна дитина? Однак я не думала про те, що подібне торкнеться мене. Якщо говорити технічно, то моя нелюбов проявляється не стільки до дитини, скільки до його імені.
Справа в тому, що мій чоловік наполягав назвати сина Ігорем. І все б нічого, але так звали мого першого не надто адекватного чоловіка, з яким у нас були вельми непрості стосунки. Саме через це у мене в колі знайомих немає людей з цим ім’ям.
У мене щось на кшталт зацикленості на імені, але особисто я вже звикла і навіть не намагаюся з цим боротися. Мені в житті це ніяк не заважало доти, поки чоловік не вирішив так назвати нашого сина. І найдивніше те, що не дивлячись на всі мої старання уникнути людей з таким ім’ям, я ніяк вплинути на цю ситуацію не змогла, адже після появи малого ще кілька місяців знаходилась між двома світами. за моє життя боролись купа спеціалістів.
Більш того, чоловік знав про моє минуле, але сприймав усе не серйозно і не взяв цього до уваги, при виборі імені для сина. Напевно він думав, що так я зможу подолати це в собі і більше не буду зациклюватися на тому що пережила. Однак, як показало подальше життя, цього не сталося.
Дитина росте здоровою і розумною, я його Єгором називаю. Але щоразу коли його кличе чоловік у мене в середині щось підстрибує і хочеться кудись втекти. Кажете, мине? Малому нашому шість, а я досі не можу звикнути. У садку просила при мені сина Ігорем не називати. Чоловіка прошу, але він до моїх прохань глухий. Для нього це не суттєво.
А я вже сумніваюсь у собі, як в хорошій мамі. Вишукую у своєму синові якісь нехороші риси. Щось, що робить його схожим на мого колишнього. Навіть оце моє Єгор не рятує. Я знаю що то заміна справжньому імені і тому ввесь час підстрибую чуючи те ім’я.
Що зі мною? Дитина ж не винна. Він хороший, але я його починаю цуратись на підсвідомому рівні.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
