— Ніяких грошей ви від мене не отримаєте, – заявила свекруха, – Не дам я вам на це ні копієчки. Якщо вам цього не дано – вище голови не скочиш. Живіть, – каже, – так. Мабуть, доля у вас така!
У мене прекрасний чоловік, гарна робота і чудові взаємини зі свекрухою. З чоловіком ми познайомилися на роботі. Я працювала кухарем у ресторані, а він влаштувався до нас барменом. Так ми зустрілися і відразу сподобалися один одному. Почали зустрічатися, я познайомилася з його мамою, і вона мене відразу прийняла в свою сім’ю.
Через півтора року ми одружилися і поїхали у весільну подорож. І все начебто добре: ми з чоловіком любимо один одного, але за 6 років шлюбу я так і не змогла подарувати йому дитину. Спочатку ми якось не акцентували увагу на цьому, але за останній рік ми все частіше поверталися до цього питання. Та й не тільки ми. Свекруха, родичі і друзі все частіше запитували, коли ми вже заведемо дитину, коли у чоловіка буде спадкоємець і так далі.
І ми вирішили почати активно діяти. Пішли до спеціалістів перевірились. За результатами у нас все добре, просто не виходить чомусь, але ніяких проблем в принципі ні у чоловіка, ні у мене немає. І ось, ми з чоловіком якось плавно перейшли до думок і розмов штучну процедуру. Ось тільки грошей на це у нас немає.
Заощаджень ми ніколи не мали, а зарплати не настільки високі. У мене є тільки бабуся, яка виховувала мене з раннього дитинства, так як мої батьки рано пішли у інший світ. До неї ми з чоловіком переїхали після весілля і живемо досі. А ось моя свекруха, зовсім нещодавно, продала квартиру своїх батьків в іншому місті. І отримані гроші поклала на депозит. Але коли ми розповіли їй про свої плани, вона заявила, що потрібно почекати ще. Можливо все станеться природно. І взагалі, що раз бог не дає нам дитину, значить так має бути і така наша доля. Що не всім дано бути батьками.
Я так і не зрозуміла, невже їй не хочеться стати бабусею? Або просто шкода грошей? Це ж її син може залишитися без дітей.
Розмови про дитину ми з чоловіком більше не піднімали занурились з головою в роботу. Після нашого спілкування зі свекрухою чоловік якось сказав мені, що готовий змиритися з тим, що у нас ніколи не буде дітей. І, що ми з ним удвох – це вже сім’я, якої йому досить для щастя. Хоча я знаю, що чоловік дуже хотів дитину, він дуже часто говорив мені про це на початку наших відносин. І, швидше за все, говорить так тільки для того, щоб я не накручувала себе і не сумувала. А ще, щоб не відчувала себе неповноцінною або винуватою в тому, що ми не можемо завести дітей.
Я, швидше за все, ніколи не стану мамою і не зможу подарувати чоловікові сина. Останнім часом, у мене все частіше виникають різні побоювання. А, що якщо свекруха все це робить навмисне, аби ми розлучились. А можливо вона знає, що десь у мого чоловіка є дівчина, яка може подарувати йому спадкоємця без таких фінансових затрат?
Ну не вірю я, що жінка не переймається долею єдиного сина і, що якийсь депозит важливіший за онука.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головне фото – firestock.
