fbpx
Історії з життя
“Нормальною жінці все одно, чия дитина, вона її все одно полюбить”, – наполягає свекруха. А я так не вважаю

Свекруха вже у всі дзвони подзвонила, яка я погана жінка, що не люблю сина чоловіка від першого шлюбу. Я не приховую, не люблю, чому я повинна любити абсолютно чужу мені дитину? Я відразу сказала, що ніякого спілкування з ним мати не хочу, чоловік нехай спілкується, а мене не вплутуйте. Чоловік згоден, а свекруха все ніяк не заспокоїться. Ситуація ускладнюється тим, що матері хлопчика не стало кілька місяців тому.

Ми одружилися півтора роки тому, ще рік жили разом. У нас обох це другий шлюб, але у мене дітей немає, а у чоловіка восьмирічний син. Живемо ми на моїй території, тому перше правило, яке я ввела – його дитина в моїй квартирі не з’являється. Нехай зустрічаються у бабусі, в парку, на вулиці, де завгодно, але не в мене.

Чоловік таку умову прийняв спокійно, а от свекруха була вражена до глибини душі. Вона мене переконувала, що нормальна жінка повинна любити всіх дітей взагалі, не має значення, хто матір. Але мені здається, що це вже якось ненормально – любити взагалі всіх дітей. Родичів – одна справа, а взагалі всіх.

Свекруху не переставала бубоніти, але я швидко навчилася пропускати її репліки повз вуха. Спілкувалися ми досить рідко, щоб її слова встигли мене сильно дістати. Чоловік же, як я вже говорила, на моїй любові до його синові не наполягав.

Треба сказати, що і сам він не дуже часто зустрічався з сином. Кілька разів на місяць, частіше мама дитини не дозволяла. Не знаю вже, з якої причини, але не можу сказати, що чоловік від через це не сильно хвилювався.

Допомогу платив регулярно, а зустрічі були другорядні. Один раз хотів з’їздити з сином удвох на море, у нас якраз тоді відпустки не зійшлися. але колишня навідріз відмовилася.

Нормально ми жили, як би свекруха не голосила, що дитина зовсім занедбана, як їй її шкода, як я неправильно впливаю на її сина. Але чотири місяці тому не стало колишньої дружини чоловіка. Дитина залишилася тимчасово з бабусею по матері, але як пояснили в опіці, це не зможе бути постійним варіантом.

Я так зрозуміла, що бабуся сама живе на чужій території, та й не особливо рветься виховувати онука. В принципі, воно і зрозуміло, при наявності батька. Але і до себе брати дитину чоловіка я не хочу. У мене немає бажання підлаштовуватися і знаходити спільну мову з дитиною, яка через кілька років стане підлітком.

Так, я, напевно, погана людина, але я не вважаю себе зобов’язаною йти на такі кроки. Краще від цього не буде нікому. Чоловік, до речі, теж особливого завзяття не проявляє, тому що з сином не дуже близький, але у нього є зобов’язання, у мене ж немає.

Голосніше за всіх зараз голосить свекруха. Голосить, але до себе дитину забирати не поспішає, хоча чоловік пропонував варіант, що дитина буде жити у неї, всі витрати він бере на себе, буде бачитися, виховувати і все таке. Ні, каже, дитина повинна жити з батьками. У нашому випадку, з батьком.

Але тут вже проти я. У мене, взагалі-то однокімнатна квартира, дитину просто подіти нікуди. Свекруха заявляє, що можна її продати і взяти в іпотеку квартиру побільше, але я тільки посміхаюся, зараз-зараз, так і зроблю. До того ж у мене немає ніякого бажання займатися цією дитиною, як би це не звучало.

Чоловік продовжує умовляти матір піти на компроміс, тому що в іншому випадку, вони з сином обоє прийдуть жити до неї, мають право, в кінці кінців це квартира і чоловікові належить теж.

Свекруху така перспектива не радує, тому вона посилено осаджує мене, доводячи, що я обов’язково полюблю хлопчика, що всі жінки так влаштовані. І взагалі, я повинна була бути до цього готова, коли виходила заміж за чоловіка з дитиною.

Нагадую свекрусі, що я хлопчикові ніхто, а ось вона – рідна бабуся, тому я маю право ним не займатися, а ось з її боку це виглядає негарно, намагатися спихнути виховання єдиного внука на якусь ненормальну жінку.

Поки ні до чого не прийшли. Пацана шкода, звісно, але я буду стояти на своєму, я не готова прийняти дитину чоловіка.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page