Мамине виховання.
— Мамо, ну знову ти починаєш свою пісню. Досить вже. Все я пішов.
Гримнули двері. Валентина витерла сльози, взяла до рук телефон та набрала номер.
— Алло, Марино, привіт. Як справи? Добре? А в мене не дуже? Син від мене відмовився!
Валентина почала схлипувати у слухавку.
— Ти уявляєш, Антон знайшов роботу на літо, рятівником в аквапарку. Отримав першу зарплату і всі гроші витратив на свою Аню. Мати стала йому не потрібна. Зараз прийдеш? Давай чекаю.
За десять хвилин на порозі стояла подруга Марина, яка жила у сусідньому під’їзді.
— Ну, розказуй, що тут трапилося?
— Та що. Купив Ані, своїй дівчині, золотий браслет за 5 тисяч, уявляєш? А мені? Нічого. Навіть шоколадки не приніс. Ось його подяка за все, що я зробила. Ночі не спала, коли він нездужав, працювала, щоб синочок добре жив. Собі зайвий раз нічого не купувала, бо ж його татко платив копійки. Антон вирішив знайти роботу, перед армією, щоб не байдикувати. Ну, думаю, годувальник з’явився. А він усі гроші на браслет, ну це нормально взагалі, як ти вважаєш?
— Валентино, ти зрозумій, для нього дівчина зараз – все. Коли людина закохана, то їй ніхто не потрібен. Може він їй обіцяв, а може вирішив показати, який він щедрий. Адже дівчата зараз сама знаєш які, люблять подарунки, увагу. Нічого, він і тобі щось купить.
— Невдячний у мене син, ось що я зрозуміла. Подивимося, як ця Аня ще себе покаже, я її кілька разів бачила, вона якась дивненька, не сподобалась мені абсолютно. Але я Антонові не промовила й слова. Йому скоро в армію, а вона чекатиме його, хоча я не вірю.
Через півроку!
— Мамо, мені тут таку новину повідомили! Аню бачили з якимось хлопцем на крутій тачці. Отак вона чекає мене з армії, уявляєш? А я, бовдур, телефоную їй, коли є вільний час, пишу, а вона ухиляється від розмови. Що мені робити?
— Ех, синку, казали мені, що вона катається то з одним, то з іншим. Я не хотіла тобі нічого розповідати, розумію, що засмучений, а тобі треба спокійно служити. Відчепись ти від неї, нічого, забудеш з часом. І браслет свій потім забери, нічого їй прикрасу залишати!
— Мамо, ти що, це ж був мій подарунок, від душі.
— Ех, синку. Скільки ще таких Ань у тебе буде. А мати одна. Тож слухай мене, я поганого не пораджу.
— Синку, змужнів як, витягнувся! От тільки худий. Ну, нічого, я тебе швидко відгодую! Все, армія закінчилася. Чоловік тітки Марини чекає на тебе в автомайстерні, сказав, що всьому тебе навчить. Потім будеш мати хорошу зарплату, якщо все правильно робитимеш.
— Добре, мамо, я з радістю піду до нього. Що там є поїсти? Я так сумував за твоїм фірмовим борщем і тортом.
— Матусю, тримай, це тобі! Ти, і так у мене красуня, а тепер ще кращою будеш! Це я із зарплати назбирав і купив тобі сережки зі смарагдами, під колір очей!
— Ой, яка краса! Дякую, синку! А я вважала тебе невдячним. Мені їх і одягти нікуди. Чекай, я зараз.
Валентина порилася в скриньці, і дістала золотий браслет.
— Глянь, як гарно виглядає, ніби це набір.
— Мамо! Це що, браслет, який я подарував тоді Ані? Звідки він у тебе?
— Як звідки? Я пішла і забрала у неї! Ще не вистачало, щоб він залишився в тієї вертихвістки! Нехай їй нові кавалери дарують подарунки, якщо ти її не влаштовував. А цей браслет по праву мій! Ти мав подарувати його мені! Вона спочатку не хотіла віддавати, але я наполягла.
— Ну ти даєш, мамо, ти, як завжди, в своєму репертуарі!
— Смійся, смійся, синку! От будуть у тебе свої діти, зрозумієш, як важко їх ростити! Піду Маринці похвалюся, який хороший у мене син, так порадував матір!
— Алло, Марино, ти не уявляєш, що мені подарував Антон. Нарешті згадав про маму! Все ж таки хорошого сина я виховала. Приходь, подивишся!
Фото ілюстративне.
