— Ну, – каже мені мама після кількох днів своєї гостини, – І як ти з цим Павлом життя своє уявляєш? Ти мене, доню, вибач, але любов любов’ю, а очі тобі відкрити треба, ну або вуха затулити. Розумію, що кавалерів не густо, але й такого чоловіка тобі не треба. Через рік прибіжиш назад і добре, якщо одна.
Мені 35 і я зібралась заміж – нарешті. Я ніколи не була ні стрункою, ні симпатичною, ні харизматичною. Метр із хвостиком на підборах, дрібні риси обличчя, великі окуляри, і рідке волосся. Одна радість у житті – трикімнатна квартира у столиці. Мабуть, таки все.
Я ніколи не мала серйозних кавалерів. Траплялось у життя захоплення, але тривали стосунки не довго і до своїх 35 я вже твердо була певна, що таки в дівках посивію.
Але ж ні. У моє життя увійшов Павло. Із усього жіночого колективу, він виділив мене одну. Дівчата мліли при одному погляді на нього, а він від мене не відходив.
Я спершу думала, що то розіграш, але коли він з’явився на порозі моєї квартири із розкішним букетом дорогезних троянд, то таки повірила – і на мою долю принца вистачило.
Павло із села, мами і батька у нього немає. Він у нашу фірму прийшов охоронцем, а я була фінансовим директором. Познайомились і майже одразу він почав залицятись. Я розтанула. Про таке я й не мріяла, навіть.
Жити ми разом почали через місяць відносин. А чого тягнути, дорослі люди, все серйозно? Павло дуже хоче велику родину, адже якби мав братів і сестер багато, то навряд чи й лишився один у цьому світі.
Коли ж він мені зробив пропозицію і я мамі своїй на радощах про це розповіла, то вона одразу приїхала знайомитись із зятем майбутнім. Пробула вона у нас три дні і викликала мене у кафе на серйозну розмову.
Мама проти, аби я за Павла заміж виходила. Настільки проти, що навіть хоче нас висилити із квартири, аби я зрозуміла, що він мені не пара.
— Ти що,- питає у мене, – роботу залишати надумала? Навіщо? Жити за що плануєш? А оці обіди сніданки і вечері завжди свіжі і сервірування столу, мов у ресторані зі свічками. Чого ти це робиш, ще й пил невидимий здуваєш? Коли твій Павло хоч хліба в дім приніс? Все в авто тобою придбане вкладає? Не сміши мене, дитино.
Так, я й справді вирішила піти із роботи. Мій чоловік майбутній говорить, що жінка не повинна працювати, вона берегиня дому. Та й я б усе одно пішла б з роботи у декрет. Яка різниця чи на рік раніше, чи пізніше.
А їжу свіжу мій Павло лиш їсти може. Ще якщо тепла не гаряча, не розігріта. Але це не примха. Просто у нього із травленням негаразди. Ну а сидіти за гарно прибраним столом то він мене навчив. Так і самій приємно, хіба ж ні?
Ну а про гроші, то тут усе просто: я заробляю у три рази більше від нього. У нас бюджет не спільний, адже не має сенсу мені у нього ті вісім тисяч зарплати просити. Я прекрасно розумію, що він їх на авто і життя витрачає.
Мама поїхала і дала мені терміну три тижні на припинення цього всього. Сказала, що якщо повернеться і побачить Павла у домі, то ми вийдемо у двері разом.
Не розумію, навіщо вона так зі мною? Вона ж мама моя, чому не радіє за свою єдину дитину?
Поки Павлу нічого не кажу, але що робити не знаю.
У мене нарешті все добре. Чому вона так зі мною?
От ви б своїй доні яка під вінець іти зібралась, сказали б подібне?
30,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
