Ну от такого і від матері рідної я точно не очікувала. Стою і ледь не плачу, уже благаю, а вона й бровою не веде: “Не дам, – каже спокійно, – ти мені ще подякуєш потім за це, а зараз – іди”

Ну от такого і від матері рідної я точно не очікувала. Стою і ледь не плачу, уже благаю, а вона й бровою не веде: “Не дам, – каже спокійно, – ти мені ще подякуєш потім за це, а зараз – іди”.

Я довго не могла зважитись на переїзд, адже ця подія змінить не тільки моє життя. але й життя моїх дітей. Однак, сама я явно не тягнула життя у великому місті, тому нарешті таки виставила сою квартиру на продаж.

Я вдова.  Жили ми із чоловіком у його однокімнатній квартирі, маємо двох прекрасних діток. Лиш на світ з’явилась менша доня. як чолвіка мого не стало. Раптово. Я й не повірила одразу, адже от щойно плани обговорювали, а вже за годину його немає.

Я сама у тій квартирі залились із немовлям на руках і трирічною донечкою. Звісно, батьки допомагали, але я ледь зводила кінці із кінцями. Чим далі, тим більше я розуміла, що просто не виживу тут одна. Вирішила продати свою квартиру і їхати до батьків у містечко.

У містечку у батьків була власна квартира і ще одна – бабусина. Саме в бабсуний квартирі, що не так далеко від батьків моїх була, я й оселилась. Квартиру в столиці продала, а гроші віддала мамі на збереження:

— Буде старт дітям у майбутньому. Освіта, а може й на житло. – так ми собі тоді поговорили.

П’ять років я жила одна, аж доки не познайомилась із Владом. Ми разом працювали і хоч на той момент він був уже одруженим, у нас зав’язались стосунки. ні, я не забирала його із сім’ї, на чужому нещасті свого щастя не збудуєш, я знала. Він сам пішов від жінки і одного дня постукав у мої двері.

Ми вже рік разом живемо. Діти мої його уже й татом кличуть, товаришують із його дівчатками. У нас прекрасна сім’я, от тільки поки ми ще не розписані – Влад не розлучився офіційно, адже дружина його на заробітки виїхала майже одразу після того, як він її залишив.

І ось, місяць тому Влад роботу втратив свою. Нині на має три підробітки, але поки нічого серйозного. Те стабільним заробітком не назвеш аж ніяк. єдина і справді стабільна робота яка приноситиме гарний дохід у нашому містечку – таксі.

Влад мій із радістю піде в таксі, однак не має ж авто. Мені важко бачити, як мечеться із роботи на роботу чоловік. Та й грошей у сім’ї не вистачає. а ще ж аліменти. от і вирішила я узяти ті гроші. що лежать у мами з продажу квартири Київської і придбати авто.

Ми з Владом поговорили і дійшли згоди у тому, що візьмемо щось хороше, адже на вторинному ринку авто не надто хороше. А нащо гроші платити і потім ще ремонтувати? Якщо брати, то вже ж хороше, правда ж?

Прийшла я до мами по гроші. Знаєте, то ж моє. я собі так буденно кажу так і так, вирішили те і те, де мені взяти суму необхідну.

А мама в позу. Стала сама не своя, я її не впізнала просто.

— Не дам. – каже, – То не твоє, а дітям відкладене. Що надумала? Кому авто? Владу? А він нам хто? Ти мені ще подякуєш згодом за те, що я от зараз тобі і копійки не віддала. А зараз – іди.

Мені і досі в голові не вкладається почуте. Влад теж глибоко вражений. Він же вже про все домовився, а тут така новина.

Не знаю, як тепер і бути. Якщо я все ж досягну свого, те означатиме повний розрив відносин із батьками, адже вони проти того аби я авто купувала обоє.

А з іншого боку – у мене своя сім’я, я не мала дитина. ну чого вони от так зі мною.

Ох! Пишу сюди в надії знайти підтримки і поради. Як мені правильно вчинити у цій ситуації?

06,12,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page