fbpx

Ну знаєте, я ж спершу думала, що накручую себе, що мені здається. Та от. сваха набрала і давай вмовляти до неї приїхати “на літо”. Можливо, я б і погодилась, так гарно вона мені все змалювала, однак, останні її слова мені одразу на ситуацію очі і відкрили

Ну знаєте, я ж спершу думала, що накручую себе, що мені здається. Та от. сваха набрала і давай вмовляти до неї приїхати “на літо”. Можливо, я б і погодилась, так гарно вона мені все змалювала, однак, останні її слова мені одразу на ситуацію очі і відкрили.

Три роки тому я овдовіла і залишилась одна у своїй двокімнатній квартирі. Чоловік мій довго був лежачим, тож я майже завжди була біля нього. Добре, що син у мене хороший, допомагав по силі: продукти із магазину принесе, чи сходить на пошті підгузки забере. Все ж легше.

Він хоч і має свою родину, роботу, але до мене заходив інколи, з татом допомагав. Невістка не могла, та я її і не виню, для неї мій Василь – чужа людина, то чого мала через силу йти до мене на гостину.

Хоч все до того йшло, та втрата чоловіка винесла мене із колії геть. Коли твоє життя побудоване навколо однієї людини і ти її втрачаєш, важко оговтатись. Саме тоді син і запропонував переїхати до мене, аби я сама у такий час не залишалась.

Звісно, я радо прийняла їх із невісткою. Мої сірі будні раптом урізноманітнились. Я не накручувала себе, чорні думки не обсідали з усіх сторін.

Діти почали ремонт, спочатку у своїй кімнаті, потім у кухні, коридорі і врешті у мене. Якось так вийшло, що уже під час ремонту, ми обмінялись кімнатами, та так, що я й сама не зрозуміла, як то так вийшло.

Невістка переробила мою на свій смак, встановила там і шафу нову і дзеркало, і новий балконний блок. Мені в меншій було теж не погано, але балкону не вистачало, я звикла там пити каву вранці.

Потім у мене двоє онучат з’явилось і ми забігались, закрутились навколо малих. Але, стала я помічати зміни у поведінці невістки. То була тиха і спокійна, а тут командним голосом і до всіх.

Уже я не могла телевізор ввімкнути ввечері, бо діти бігли до мене, а вона була проти того, аби вони дивились. То вранці я каву уже собі не змелю, бо ж то надто голосно і малих розбуджу. Потім і подруги до мене вже прийти не могли, адже після їх появи діти сплять не добре.

Якось у власному домі я вже й не господиня, а ніби як гостя, яка затрималась довше ніж було домовлено. Взуття не там поставила, кинула на двері куртку мокру сушитись, а вони двері дорогі і зіпсуються. По краплі, непомітно, а все ж.

Але я все себе заспокоювала, думала що накручую і вигадую. Життя ж іде, все змінюється. Запевняла, що просто ще не звикла до змін, аж доки мене на днях не набрала сваха.

Гарно ми із нею завжди розмовляли, так і цього разу. Про погоду, її розсаду, приморозок і сусідську кицьку, чиї кавалери їй квітник витоптали. Стала мене сваха до себе на літо кликати.

Так гарно вона мені картину змалювала. Я ж у селі виросла, а вона мені і про риболовлю і про город і про квітник. Я вже ладна була погодитись, аж доки не почула:

— Їдь суди, Раїсо. Чого в місті сидіти, у квартирі дітям на голові заважати. Все одно цілими днями нічого не робиш, а тут хоч при ділі будеш і їм легше дихатиметься.

А вже ввечері син мені показує фото прекрасного будиночку:

— Ось, щойно виставили на продаж. Поруч із тещею. Всі зручності є і сад і квітник. Все, як ти мріяла. Може, придбати для тебе, мамо?

Ходжу два дні і ніяк не можу зрозуміти, як бути? Воно ніби й справді – дітям простір потрібен, а я одну кімнату зайняла.Може переїхати, не заважати?

А з іншого боку – чуже село, крім свахи нікого і не знаю, чого мені туди їхати?

Як би ви вчинили на моєму місці? Залишили б дітям квартиру? Поїхали б у село на старість?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page