fbpx
Історії з життя
Об Настю Віра відразу «обламала зубки» і, щоб не втратити свій авторитет, вважала за краще просто не помічати цю пацанку

Ніхто не припускав в класі, що між Вірою і Настею є незрима ниточка. А вона була.

Віра перша красуня і модниця серед випускних класів.

Завжди в оточенні вибраних подружок, закоханих однокласників. Пай-дівчинка з ніжною посмішкою, що йшла на золоту медаль, вміло маніпулюючи не тільки хорошим ставленням до неї вчителів, а й вірними своїми шанувальниками. Завжди знаходився поруч той, хто допоможе відповісти або навіть виконати завдання.

Їй нічого не вартувало наблизити до себе будь-кого і без жалю віддалити того, хто «провинився». Зірка, одним словом, чия думка була вирішальною у визначенні статусу однокласників.

Але об Настю вона відразу «обламала зубки» і, щоб не втратити свій авторитет, вважала за краще просто не помічати цю пацанку.

Настя прийшла в їхній клас в кінці вересня, але так особливо ні з ким з дівчаток не зблизилася.

Не брала участі в шкільних заходах, навіть на вечори не ходила. Хлопці звісно її прийняли, але як свою – пацанку. Вона навіть іноді вибігала з ними на перерві за кут школи подиміти, але в розмови особливо не вдавалася.

Зухвала і різка. Відстояла право ходити на заняття не в спідниці. Говорили, що у неї є дорослий брат, але немає матері. Може, тому в ній так мало жіночності, – обговорювали її зовнішній вигляд манірні модниці з оточення Віри.

Звичайні джинси, але дуже круті кросівки замість пристойної спіднички і акуратних туфельок – такий ось імідж бунтарки-пацанки, доповнений косою чубчиком і кольоровими пасмами волосся.

!-- Composite Start -->

З її іміджем навіть завуч змирилася. Бунтарка. Що з неї взяти? З навчанням проблем немає і нехай. Скоро випуск, не варто нерви собі псувати через неї.

А Настя не була бунтаркою. Стійкий солдатик була вона просто, до того ж одягнений в бронік. Як би смішно не звучало, але броню триматися допомагали її круті кросівки.

Вони якимось дивом їй підвернулися в секонд хенді. І навіть там коштували дорого. Дуже дорого, але Насті вдалося умовити продавщицю притримати їх на касі. Заради них вона вигребла свої заховані на “чорний день” накопичення. З такими кросами будь-які джинси і куртка виглядатимуть круто! І на цьому вже можна буде економити.

І фіг з ним, що ці гроші вона збирала все літо, відкладаючи з кожного заробітку. Хапалася за будь-яку роботу. І собак вигулювала, і розсаду квітів по клумбах висаджувала, навіть підлоги мила в під’їзді місяць.

Зате тепер ніхто її не посміє вважати в новій школі «бідоською», не почне шкодувати чи насміхалися. А доповнити імідж було зовсім просто – ножиці, кілька тюбиків фарби – і ось косий чубчик і кілька кольорових пасм.

Переїхали вони з батьком в новий район вимушено. Ще навесні змінили звичну і рідну квартиру на маленьку двокімнатну, щоб розрахуватися з адвокатом. Адвокат був хороший, але дорогий. Зате брат отримав мінімальний термін з можливого. Тільки ось батько зовсім зламався, пити почав ще більше, тому розраховувати Настя могла тільки на себе.

Вона вже три роки, як не стало мами, сподівалася тільки на себе. Батько звинувачував себе в тому, що не стало матеріі, адже він був тоді за кермом, винив тільки себе і в те, що Вітька – брат Насті, зв’язався зі шпаною – НЕ догледів.

Винив себе у всіх бідах, що за три роки з цілком благополучної сім’ї залишили лише руїни.

Винив і пив, намагаючись заглушити свою провину. Звичайно, бували періоди просвітління, і тоді колишній провідний інженер влаштовувався вантажником чи двірником в найближчий магазин. Але надовго його не вистачало, а хто буде тримати вічно “теплого” і сумного? Так що все господарство і передачі брату лежали на плечах цієї “бунтарки”.

Які там танці і вечори? Уроки і робота. Будь-яка робота – хоч флаєри роздавати в поролоновому костюмі сосиски, хоч сніг замість батька вігрібати з під’їзних доріг біля службового входу в магазин.

А Віра? З Вірою теж було не все так просто. Це в школі вона була принцесою і маніпулятором. Вдома маніпулювати з владною матір’ю у неї б навряд чи вийшло. Як і з вітчимом.

І шафи, і холодильник в їхньому домі ломилися. Вона все мала вдома. Крім свого слова і своєї думки. Тому імідж “зірки” був її бронею.

Ніхто не знав, як вона відчайдушно заздрить такій незалежній Насті, адже та може дозволити собі ходити в простих, але зручних джинсах, начхавши на правила й умовності. Сперечатися з завучем і взагалі робити що хоче!

Того вечора вона знову думала про Настю. Ту напевно не змушують з порога звітувати за отримані оцінки, не докоряють вкладеними в неї грошима, не змушують готуватися на ненависне історичне відділення в Універ. Вона розважається десь, а Вірі топати до репетитора

Їй і в голову не могло прийти, що ця “незалежна” сидить зараз на заскленому попередніми господарями балконі і білим маркером зафарбовує подряпини на своїй єдиній святковій парі взуття (не вважати ж літні сандалі взуттям в листопаді?).

Приведе в порядок і піде вигулювати вівчарку з сусіднього будинку. Невеликі, але ж гроші! А поки зафарбовує і чекає, коли в квартирі вгамується і засне батько.

А для прогулянок з Рексі прекрасно підходили черевики брата, якщо взувати їх з двома вовняними шкарпетками, до речі і..

Рексі тягла Настю з усією своєю силою ненавченого пса. Яке там навчання, якщо господарям немає часу навіть на прогулянку зі своїм собакою? Черговий ривок, і ноги Насті у великих черевиках брата роз’їхалися по сніговій рідині, що в місті часом зветься першим снігом.

Незграбне падіння здається смішним тільки в відеороликах, а в житті це неприємно і прикро. А ще й принизливо, якщо в цей момент за тобою спостерігають. І не хто-небуть, а Віра – визнана «зірка» класу, що напевно завтра все в деталях рознесе по школі через своїх підлабузників. І треба ж було їм зіткнутися в цьому занедбаному сквері! Що ця вискочка робить ввечері тут?

Але що це? Ніякої глузування, ніякої гордовитої посмішки. Підбігла і руку простягає для допомоги.

– Ой, яка красуня, – із захопленням і заздрістю дивилася на вівчарку Віра, поки Настя намагалася скинути з себе все що зібрала з доріжки. – А я все життя хочу собаку, тільки мені не дозволяють.

– Це не моя, за гроші вигулюю, – на автоматі відповіла їй Настя, і тут же готова вже була сама собі язика прикусити за відвертість. Але слово не горобець, та й Віра якось з розумінням кивнула.

– Я б теж так хотіла, якщо вже своєї немає. Ну добре бувай. Мені бігти потрібно, а то спізнюся на заняття і Відгребу по повній. Якби ти знала, як мене трусить вже від цього контролю…

Але не йшла, тупцювала, поглядаючи на Рексі. А Рексі прикинулася вихованою собакою і терпляче чекала, коли знову продовжиться їх біг з перешкодами.

– А можна я поглажу?

Настя знизала плечима. Рексі хоч і не дуже вихована, але в глибині собачої душі була добрим собакою. Нехай гладить, біди не буде.

У школі ніяких чуток про підробіток, про падіння новенької не було. Все було як раніше. Для всіх інших. Тільки між дівчатами вже була протягнута ниточка. Вони навіть привіталися поглядом. Скороминущим і непомітним для інших.

Потім було ще кілька вечірніх зустрічей. Час вигулу Рексі і занять Віри цьому сприяли, а вже маршрут дівчата все ж вибирали самі. Щоб перетнутися, щоб зміцніла ця ниточка взаєморозуміння. При всій своїй різниці, обидві дівчинки були в душі неймовірно самотні, а одна в одній бачили те, чого не вистачало обом.

Потім зустрічі стали вже регулярнішими, якось прийшли вони до того, що Настя з Рексом проводжали Віру до будинку репетитора з історії по непарних числах. А по парних, Віра виходила в сквер, відвоювавши вома право на півгодинну прогулянку між зубрінням і підготовкою до екзаменів.

І тоді вони разом намагалися виховувати Рексі, отримуючи задоволення від спілкування, дізнаючись одна про іншу щоразу більше, забуваючи про свої проблеми, які давили дедалі сильніше на обох.

Віра не знала, як донести до матері, що вона вже бачити не може історію, що два роки мріє вступити на відділення журналістики. Що вона дуже втомилася від тотального контролю і постійної муштри вітчима.

– Розумієш, він солдафон! Він колишній військовий, якому не вистачає армії, і він всі її правила і статути приніс в наш дім. Все по лінієчці, все по струночці, без права голосу. І якщо матері це подобається, то я вже втомилася!

А Настя… Настя шукала і не знаходила спосіб, як достукатися до свого батька, розбудити того – колишнього тата. Главу сім’ї, відповідального і люблячого. Грошей надзвичайно не вистачало, як би Настя не намагалася заробляти і економити. Платежі, посилки братові з’їдали все, а батько ніби й не помічав.

Він багато чого не помічав. Якщо його не погодувати, він навіть не помітить. І що вона дівчина зі своїми потребами він теж не бачив. Підкорявся її вказівкам, ухилявся від прямої відповіді. Цупив у неї з сумочки гроші, коли не вистачало на пляшку найдешевшого пійла. А потім розмазував сльози і сидів на кухні до ранку, розмовляючи сам з собою.

Скоро його знову звільнять, і що тоді? Магазини в окрузі вже закінчувалися, куди його ще могли б взяти вантажником або двірником. Скрізь відзначився, як «тихий чарколюб».

А був висококласний фахівець! Але після того дня, що забрав життя мами, а його поклав на місяці в інтенствку, він не зміг повернутися до колишнього життя.

Здавалося б – зовсім різні проблеми у дівчат. Тільки знаменник був спільний – самотність вдома. Самотність в душі. Тому вони і дорожили цими хвилинами відвертості. Можна побути самою собою, полегшити внутрішнє напруження.

Це Віра запропонувала знайти колишніх колег батька, колишніх друзів сім’ї.

– Твій батько всіх відсік сам, вони ж навіть не в курсі ваших проблем? Що втрачаєш, шукай контакти, зараз це не проблема. Я можу допомогти через соц.мережі.

І у Насті вийшло! Батькові вистачило курсу у психоаналітика, куди його під пильним наглядом привіз колишній його начальник. Він же взяв його і на роботу, хай на випробувальний поки термін, нехай не в колишню компанію, а на фірму до свого брата, але батько ожив!

А повеселіла Настя наполягла на розмові Віри і мами.

— Тільки не вдома, а витягни її на прогулянку. Ну, там по магазинах, потім зайдіть в кав’ярню, і спокійно поговоріть з нею по душах. Вона ж думає, що все правильно робить, ти ж жодного разу їй не говорила, що тобі погано!

Вона і про твою мрію не знає, а ти справді будеш найкрутішим журналістом. Як у тебе вийшло мені допомогти – без тебе б я нікого не знайшла, не змогла б нічого пояснити! Та й слів підібрати, щоб батькові кинулися всі допомагати. Я чесно в тебе вірю, ну давай – спробуй!

І Віра спробувала. Достукалася до мами через дитячі спогади, коли ще поруч не було вітчима, а тато, коли вони ще всі були щасливі і ніхто ніким не командував.

Її вольова і навіть жорстка мама дозволила собі поплакати, і вперше за довгі роки з ніжністю обняла доньку. А далі Віра розповіла їй про своє мрії, про конкурс молодих журналістів, де її робота була визнана однією з найкращих. Мама обіцяла підтримати.

У школі їх як і раніше пов’язувала лише незрима ниточка, майже непомітна сторонньому погляду. Ну що може бути спільного між зіркою зі своєю свитою і бунтаркою?

Хоча, яка з Насті бунтарка? Вона собі вже і туфлі гарні купила на весну. Не такі круті, як її кросівки з секонд хенду, але красиві і елегантні. Та й фарба з волосся майже вимилась…

Автор: ТетянаБpо.

You cannot copy content of this page