Одне діло допомагати на хліб, а інше на те, аби ті ж гроші додати до машини. Різниця відчувається, правда? От тільки оце очевидно тільки для мене. Мама моя вважає, що ми з сестрою рівні і якщо мені триста євро на харчі. то й сестрі триста, хай, навіть та їх за вечір витратить.
Мама моя на мене образилась за ті слова. бачте, для неї немислимо, що я узагалі такі умови ставлю і про таке говорю. ну та, ніхто і ніколи не любив правду чути. а я завжди була за справедливість і зараз мовчати не збираюсь.
Нас у матері нашої двоє – я і сестра моя Наталя. Мама ж нині у Англії працює. Дуже гарно заробляє, хоч робота нічим не відрізняється від тієї, що тут у нас на фермі робила. Ото хіба, що корів купає частіше, а так, ті самі дії.
Я заміжня. живу у нашій хаті в селі. Маю чотирьох діточок маленьких, чоловіка хорошого. Оскільки ми в селі живемо. то роботи не маємо. Єдине де можна у нас працювати – відгодівельний пункт, але там, лиш здоров’я залишити. Там так важко, що витримати просто нереально. Мама вісім років там працювала, я знаю, про що говорю.
Ну а сестра моя – така собі міська пані. вона живе сама в орендованій квартирі. Має освіту, але працює косметологом. Ні чоловіка ні зобов’язань. Ото лиш і роботи, що фото в інтернет кидати про те, що вона і кому сьогодні робила.
І от уявіть собі, я дізналась, що мама моя нам порівну із Наталею гроші передає. Я мало не розплакалась, бо ж ясно у кого нужда більша. Чи матері чотирьох дітей їжу і одяг купувати, а чи сестрі моїй, яка на авто дороге гроші складає.
Спершу я до наталі зателефонувала і сказала, аби вона трішки апетити свої зменшила і совість мала. Що значить: “Збираю на авто?”. А нічого, що у нас родина за межею бідності? То кому більше потрібно?
Ну але з сестрою, що зі стіною. Там як починає лементіти. та про те, як важко вона працює розповідати, та мені себе у приклад ставити. Заливає. що вона ті гроші на купку складає. аби мама по приїзді мала свою копійку яку. Знаєте, як немає дітей у людини і не знає, як то із ними важко, то про що можна балакати.
Набрала маму. Настій було зіпсовано. Такий жаль мене узяв. аж сльози вийшли. Кажу:
— Як ти могла? ти ж добре бачила коли їхала як ми тут із хліба на воду. Четверо онуків у тебе, мамо. То де ж справедливість. Чого нас шестеро отримує тих триста євро, а там одна Наталя на таку ж суму розкошує?
Але мама замість того, аби одуматись, аби почути мене, все перекрутила та ще й мене винною зробила. Виявилось, що то не наталя, а я совісті не маю, якщо дозволяю собі так говорити. Мовляв, я би теж могла спробувати щось робити, рухатись. вертіти головою, а не на сестру кивати.
Мені аж смішно стало. Четверо дітей, куди я дінусь? Куди рухатись? Ото хіба на город і назад, бо хто дітей має, той добре знає. як то не просто.
І знаєте що? Мама заявила, що віднині узагалі нам грошей не буде передавати. мовляв, як не влаштовує мене те. що я маю, то аби мене не ображати більше, вона й зовсім не буде нічого висилати.
Ну от як так, поясніть? Наталі добре, вона купку має, може і розкошувати, а я з дітьми за що житиму?
01,12,2023
Головна картинка ілюстративна.
