fbpx

Одного разу до мене в сон в черговий раз навідалась бабуся і сказала, що я чекаю хлопчика і попросила, щоб ми назвали його в її честь – Станіславом. Прокинувшись, я розповіла про сон чоловікові, він розсміявся і сказав, що не буде так називати дитину. Йому категорично не подобалося це ім’я, та й по батькові, на його думку, воно не підходить. Я вважала, що він передимає і все ж зважить на мою думку, але все все пролетіло шкереберть і я вже не знаю, як мені бути

Почну свою історію з того, що я рано залишилася сиротою і мене виховала бабуся. Їй я безмежно вдячна за все. Вона мені стала опікуном, і другом, і підтримкою. Бабуся працювала вчителем математики в школі. Моя Станіслава Леонідівна виховувала мене в строгості, але з величезною любов’ю. Вона давала мені все необхідне, я ніколи ні в чому не потребувала, поки родичка була поруч. Дідуся у нас не було – бабуля ще в молодості залишилася вдовою і після того, як не стало моєї мами, я стала для неї сенсом життя.

Бабуся періодично занедужувала – давалася в знаки шкільна навантаження і її моторчик часто втомлювався. Коли вона потрапляла в стаціонар – я, будучи, по суті, ще дитиною, сама справлялася по господарству і навіть примудрялася носити передачі їй в палату. Бабуся пишалася, що змогла виростити таку самостійну внучку. Коли мені виповнилося двадцять її не стало. Дуже складно було зрозуміти, що я залишилася одна на цьому світі. Довгий час я приходила в себе, але життя тривало, і я повинна була довести, що сильна. Так потихеньку я ставала на ноги сама.

Бабуся мене не покинула. Вона часто приходила до мене у снах. Я навіть радилася з нею таким чином. Коли я познайомилася з Владом вона теж «схвалила» мій вибір.

Мій вже тепер чоловік був з хорошої сім’ї, мене не ображав і підтримував в усьому. Його рідні прийняли мене, і я раділа, що тепер не одна. Коли ми дізналися про те, що я при надії Влад був такий щасливий! Він відразу ж зробив мені пропозицію, і ми почали планувати весілля. Коли складали список гостей, від мене були тільки дві університетські подруги, більше нікому було порадіти за мене в такий день. Сім’я Влада оплатила всі весільні витрати, і навіть плаття я вибирала разом зі свекрухою. Весілля було веселе і ми щасливі молодята. Жити переїхали до мене і почали облаштовувати своє сімейне гніздечко.

Одного разу до мене в сон в черговий раз навідалась бабуся і сказала, що я чекаю хлопчика і попросила, щоб ми назвали його в її честь – Станіславом. Прокинувшись, я розповіла про сон чоловікові, він розсміявся і сказав, що не буде так називати дитину. Йому категорично не подобалося це ім’я, та й по батькові, на його думку, воно не підходить – надто складно вимовляється. Як я не просила подумати про це ще Влад і чути не хотів. Порадившись зі своєю мамою, чоловік вирішив назвати нашого хлопчика Єгором. В іншій ситуації я б не була проти, але як можна зрадити пам’ять своєї найріднішої людини і її, так сказати, останнє бажання. Я сподівалася, що після появи малюка чоловік піде мені на поступки, але помилилася.

Появу на світ малюка я не пам’ятаю. Все було настільки не просто, що якоїсь миті я побачила себе десь із під стелі палати. Тоді бабуся узяла мене за руку і повернула мене назад. Три тижні я була між небом і землею. А коли прийшла до тями, то дізналась, що чоловік уже назвав сина, як і хотів. Я так плакала, що навіть годувати дитину не змогла самостійно. В ту ж ніч мені знову наснилася бабуся вся така ж, як я заплакана.

Я дуже ціную все, що для мене зробила родина чоловіка, та й Влада я люблю і поважаю, але ж моя думка теж мала значення. Я була проти вибору, який вони зробили. Я хотіла вшанувати свою бабусю, і хіба моєму синочкові було б погано в житті з таким сильним і вольовим ім’ям, як Станіслав? Я готова піти всупереч усьому і навіть після виписки сходити в РАЦС і змінити запис у свідоцтві, адже вірю, що сни мої не просто так.

Ось тільки як бути з чоловіком? Як переконати його в тому, що я права?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news -заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page