fbpx
Історії з життя
Одного разу і без того слабкі ноги жінки втомилися бігти. Вона не змогла піднятися по сходах до своєї квартири на третьому поверсі. Як не старалася, як не просила, як не лаяла жінка ноги, але вони не слухалися. А жінка хотіла бігти далі: адже ще не вся білизна була випрасувана, м’ясний рулет НЕ спечений, а ванну вона не мила цілий тиждень. І це не була підготовка до свята, це був звичайний вівторок

Одна жінка втомилася бігти.

Свій марш-кидок вона почала після РАЦСу. Замість ресторану у них з чоловіком була нова орендована квартира, в якості гостей на весіллі – вантажники. Жінка побігла підтюпцем, тільки-но переступивши з поріг палацу одружень.

Потрібно було розібрати картаті сумки, зібрати ліжко, помити квартиру. У перервах було головокружіння, але вона все одно бігла.

Так вона добігла до пологового будинку, де намагалася паралельно працювати. Вона працювала через інтернет, тому могла і ставати матір’ю, і працювати. Зараз багато таких. Таємне таїнство вимушено змішали з потребою жити не на смішні виплати на дитя.

Після появи малюка були ускладнення і у жінки почали відмовляти ноги. Але жінка, вже кульгаючи, продовжувала бігти. Вствала о 4 ранку, починала бігти підтюпцем до комп’ютера – вона ж працювала, ця жінка. О 6 ранку прокидалося немовля, і пора було бігти до його ліжечка.

І з дитиною разом вона все кудись бігла. І на прогулянку, і з прогулянки, і в магазин, і на гімнастику. Потім в дитячий садок, звідти через кілька днів в поліклініку, потім в аптеку, потім вже в школу.

Жінка пробігала повз дзеркала, повз перукарні, повз магазини з красивими сукнями. Пріоритети були інші: дитячий одяг, підгузники, іграшки, продуктовий, миття вікон, батьківські збори, хімчистка, пиріжки з яблуками.

А одного разу і без того слабкі ноги жінки втомилися бігти. Вона не змогла піднятися по сходах до своєї квартири на третьому поверсі. Як не старалася, як не просила, як не лаяла жінка ноги, але вони не слухалися.
А жінка хотіла бігти далі: адже ще не вся білизна була випрасувана, м’ясний рулет НЕ спечений, а ванну вона не мила цілий тиждень. І це не була підготовка до свята, це був звичайний вівторок.

Тоді жінка сіла на сходинки і заплакала. А ноги відпочивали.

У той день, сидячи на сходинках, нарешті жінка змогла побачити, як повз пробігла її юність і молодість, як пронеслася повз донька-підліток, як неквапливо крокував по-незнайомому щасливий її чоловік з чужою юною дівчиною. Навіть здоров’я крок за кроком, навшпиньки, йшло через щілину в двері під’їзду.

Безпорадно сидячи на сходах, жінка крізь сльози згадала, що колись вона любила пити жасминовий чай на заході біля річки. У неї навіть спеціальний термос був – з жовтим метеликом, що пурхав над квітучою сакурою. І жила вона навпроти красивої набережної.

І жінка встала (нехай і зі зусиллям) і пішла додому, накульгуючи і міцно спираючись на перила. І поки вона піднімалася крізь три нескінченні прольоти, то зрозуміла, що ніколи не любила бігати. І бігти було не потрібно.

Багато років жінка забороняла собі пити чай з термоса на заході, тому що бігла даремний марафон ціною в життя.

Важливо іноді зупинитися і згадати про те, що Ви дійсно любите. Згадати, поки є час. Навіть якщо це термос з гарячим чаєм та заході на річці.

Автор: Мarianna Тsereteli.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page