fbpx
Історія
Одного разу в квартирі молодої жінки розцвів кактус…

Одного разу в квартирі у молодої жінки розцвів кактус. До цього він 4 роки стояв на підвіконні, схожий на похмурого і небритого двірника, і раптом такий сюрприз.

– Дивно, що мене вважають злобною і бездушною, – подумала жінка.

Це все неправда, у бездушних і злих кактуси не цвітуть.

В приємних думах про квітучий кактус вона випадково наступила на ногу похмурому чоловікові в метро. На його зауваження вона НЕ закричала як зазвичай з ображеним виглядом: «Ах, якщо вже ви такий пан, то їдьте на таксі!», – а посміхнулася:

– Не гнівайтесь на мене, будь ласка, мені нема за що триматися, якщо хочете – наступіть мені також на ногу і будемо квити.

Похмурий чоловік проковтнув те, що збирався озвучити в її сторону. Потім вийшов на своїй станції і, купуючи газету, замість того, щоб нагрубіянити продавцю, що заплуталася з підрахунком здачі, сказав їй: – Нічого страшного, перерахуйте ще раз, я теж з ранку не сильний в математиці.

Продавець, що не очікувала такої відповіді, розчулилась і віддала безплатно два старих журнали і цілий стос старих газет пенсіонеру – постійному покупцю, який дуже любив читати пресу, але купляв кожен день тільки одну найдешевшу газету. Звичайно, непроданий товар потрібно було списувати, але будь-які правила можна порушити. Задоволений дідусь пішов додому з стосом газет і журналів. Зустрівши сусідку з верхнього поверху, він НЕ влаштував їй щоденний скандал на тему: «Ваша дитина, як слон топче по квартирі і заважає відпочивати, виховувати треба краще», а глянув і здивувався:
– Як дочка ваша виросла. Ніяк не зрозумію, на кого більше схожа на вас або на батька, але точно красунею буде!

Сусідка відвела дитину в садок, прийшла на роботу в реєстратуру і не стала кричати на безтолкову бабусю, яка записалася на прийом до лікаря на вчорашній день, але прийшла сьогодні, а вимовила:

– Та нічого, не турбуйтеся, я теж іноді забуваю про свої справи. Ви присядьте на хвилинку, а я уточню у лікаря, можливо він зможе вас прийняти.

Бабуся, потрапивши на прийом, не стала вимагати щоб їй виписали дуже дієві, але не дорогі ліки, котрі зможуть миттєво вилікувати хворобу, погрожуючи в разі відмови написати скарги в усі інстанції аж до Страсбурзького суду з прав людини, а зітхнула і сказала:

– Я ж не зовсім ще з розуму вижила, розумію, що старість не лікується, але ви мене, лікарю, вибачте, що ходжу до вас постійно як на роботу.

А лікар, прямуючи вечором додому, раптом згадав бабусю і пожалів її. Він раптом подумав, що життя в його звичній метушні проходить повз нього, і, піддавшись раптовому пориву, зупинився біля найближчого супермаркету, купив букет квітів, торт з кремовими трояндами і поїхав зовсім в іншу сторону. Під’їхавши до будинку, піднявся на третій поверх і постукав в двері.

– Я тут подумав, ну навіщо ми все ділимо, наче діти, що граються в пісочниці. Я ось тобі торт купив, тільки я на нього випадково поклав свій портфель і він пом’явся. Але це не страшно, на смакові якості це не вплинуло. Я ще купив тобі квіти, тільки вони теж трохи пом’ялись цим же портфелем. Але, можливо відійдуть?

– Обов’язково відійдуть, – відповіла жінка, – ми їх реанімуємо. А у мене новина. Ти тільки уяви, я сьогодні прокинулась дивлюся на вікно, а у мене кактус розцвів. Бачиш?