Доньку я виховувала одна. З її батьком ми розійшлися, коли вона була ще зовсім маленькою. Мої намагання дати їй все необхідне не пройшли даром. Я пишалася своєю дочкою – вона дуже світла і чуйна дівчинка. Відразу після школи Катюша вступила до університету на бюджет і старанно вчилася. Ми жили недалеко від її ВНЗ, тому вона завжди була вдома під моїм наглядом. На останньому курсі Катя розповіла мені, що зустрічається з хлопцем. Я і сама про це вже здогадувалася – вона приходила пізніше звичайного і очі її світилися від щастя.
Стас прийшов до нас на Новий рік з букетом і тортом – як годиться йти до тещі на оглядини. Буду відверта – мені він сподобався: в міру сором’язливий, симпатичний хлопець. Та й Катюшу він явно любив. Я пораділа за дочку, хоч сама жіночого щастя не знала, але їй бажала самого найкращого.
Згодом вони вирішили жити разом – я не була особливо проти, і обранець дочки переїхав до нас. Стас був іногороднім і жив в гуртожитку. Знімати квартиру не було сенсу, так як у нас простора трикімнатна квартира. Звичайно, я сподівалася, що молоді поживуть для себе спочатку і займуться кар’єрою, але не тут то було. Буквально після кілька місяців їх цивільного шлюбу мене чекав сюрприз – звістка про те, що я скоро стану бабусею.
Не можу сказати, що я вже дуже зраділа цьому – адже дочка була зовсім молода, та й Стас не міг ще сам забезпечити Катю, а тут ще й дитина. У нас з дочкою відбулася серйозна розмова про те, що можливо вони поспішили і ще не зовсім готові до дітей, але Катя була така щаслива, що не змогла тверезо оцінити ситуацію і вже точно не думала, чи готовий Стас стати батьком.
Незабаром вони розписалися. Катюша закінчила університет, вже на дев’ятому місяці. Стас влаштувався на роботу і почав хоч і трохи спочатку, але заробляти. Все ніби налагодилося, і навіть я вже спокійніше ставилася до ситуації, що склалася. Ми облаштували все потрібне для малюка, і в один літній день дочка прокинулася і я зрозуміла – почалось..
Стас розгубився і навіть не міг з першого разу викликати швидку. Зібравшись, ми таки приїхали вчасно. І ось тут проявилася слабохарактерність мого зятя. Вони з Катею вирішили, що він буде присутній і допомагатиме їй, але при вході він передумав і навідріз відмовився заходити разом з нею. Тоді пішла я. Було дуже непросто дивитися на те все, адже це моя дитина. Через кілька годин на світ з’явилася чудова дівчинка, що було для нас сюрпризом, адже УЗД показувала нам хлопчика. Це була несподіванка, але приємна. Стас абияк взяв себе в руки і почав піклуватися про своїх дівчаток. Забирали ми Аріну з Катею додому веселі й щасливі.
Спочатку все було нормально, як мені здавалося. Зять ходив на роботу, я перевелася на нічні зміни, щоб вдень допомагати з малятком. Загалом, зі Стасом ми практично не бачилися. Ариша підростала і радувала мене як ніхто інший, я була щаслива, що стала наймолодшою бабусею. Правда з часом я почала все частіше помічати вранці заплакані очі своєї дочки. Для себе я виправдовувала це молодістю і не втручалася у відносини.
Одного разу занедужавши залишилася вдома на тиждень. І тут я зрозуміла, як я помилялася. Стас з скромного хлопчика перетворився на справжнього чоловіка без гальм. Йому все було не так: не те подала їсти, не так його зустріла, не ту сорочку погладила. Катя відмовчувалася і не перечила чоловікові, все переробляла на його першу ж вимогу. З Аріною він не займався, йому все було ніколи.
Я натякала доці, що вона повинна відстоювати себе і не так уже й поступатися в усьому, але вона мене не слухала, аж надто любила його. Ось що мене насторожило найбільше так це його нічні зміни, на які викликали якось дивно і не регулярно. Катя на це спокійно реагувала, але ось я це все вже проходила зі своїм чоловіком і точно знала, що найчастіше це лиш виправдання. Коли я спробувала поговорити про це зі Стасом мене попросили не лізти туди, куди не просять.
Коли ж нічні зміни почастішали до непристойності, Катюша прибігла до мене в кімнату вся в сльозах і нарешті відверто зі мною поговорила. Виявилося, що проблеми у них почалися практично відразу після появи донечки, Стас перестав звертати на неї увагу і ставитися не більше як до домробітниці. За його словами дружина вже виглядала не так як раніше – набрала вагу, та й просто за собою не дивилась, приділяючи весь час дитині.
Катя хотіла зберегти шлюб, адже знала, як це рости без батька, і як мені було важко без чоловіка. Я почала їй в цьому допомогти. Арішку ми перевели на штучне харчування – у дочки з’явився час на себе. Вона швидко привела себе в колишню форму, почала знову робити зачіски і макіяж. На якийсь час це допомогло і Стас почав більш ніжно ставитися до дружини і це дало свої несподівані результати. Катя знову при надії. Вирішивши, що другою дитиною вона зможе утримати чоловіка, особливо якщо це буде довгоочікуваний хлопчик – дочка зважилась на цей крок.
Цього разу дитина далась не просто. Тижнями Катя лежала у стаціонарі. Я вибрала на роботі всі відпустки і відгули на два роки вперед, довелося сидіти з онукою, адже зять з’являвся все рідше. Катю я не хотіла ще більше засмучувати, тому не говорила їй про це. Коли з’явився довгоочікуваний хлопчик, ми навіть повідомити Стаса не могли тому, що ми просто не змогли посеред ночі його знайти – телефон не відповідав. На руки Максимку перша взяла я. Це велике щастя. Так ось сумні очі моєї дочки не давали мені спокою мені спокою…
Коли Стас таки з’явився, то я виставила його разом із речами геть. Сказала, що тут він більше ніколи не житиме і що хай несе свої речі до тієї в кого був дві доби поспіль.
Коли прийшов час виски Стас таки приїхав. На колінах стояв перед моєю донькою, сцену розіграв театральну зі слізьми і каяттям сердешним. звісно. вона його простила одразу ж. Той гордо узяв дитя на руки і хотів уже сідати до нас в машину, але перегородила йому дорогу:
— Можливо, вона тебе і простила, але я – ні, – сказала спокійно, – у мене в квартирі ти більше не житимеш. Крапка.
Донька давай мене просити, зять і той “мамою” вперше назвав, казав, що все зрозумів і зміниться. Я не відступила. Три місяці моя доня просила мене змінити своє рішення, але я стояла на своєму. Зрештою сталось те, чого я ніяк не очікувала – вона переїхала у гуртожиток до свого чоловіка.
Бачу я її періодично. Схудла, змарніла. По всьому видно, що зять не змінився.
Як же мені допомогти своїй доні, як зарадити у цьому випадку.
Може хто порадить, бо в мене вже руки опускаються.
Головна картинка ілюстративна.
