Оксана обвела поглядом кімнату:
– Чистенько, затишно, можна й гостей на Новий рік запрошувати! От якби ще й справжня лісова ялинка…
Зателефонувала до чоловіка:
– Може, хоча б сьогодні заскочиш на базар та купиш ялинку? Дітлахи так про неї мріяли, навіть листа Діду Морозу написали із проханням принести лісову красуню. Знову не вийде?
Кинула слухавку й набрала номер кума. «Ось і привід знайшовся», – подумала Оксана. Кум Петро був статечним чоловіком, який не проти плигнути в гpечку, проте, настільки розуміла Оксана, йому завжди була потрібна та, яка його туди заведе. Сам ініціативи не проявляв.
– Петрику, є діло, давай мотнемося у ліс по ялинку.
– Чи ти здуpіла? Там така охоpона, що й миша не проскочить, впаяють штраф. Воно мені треба?..
– Ми тихенько із самого краєчку, нікому і в голову не прийде, що хтось рубатиме ялинку не вночі, а вдень. Хіба не гарно придумала?
Невдовзі кум уже був під будинком Оксани:
– Може, передумаєш? Мені увесь оцей задум якось не дуже… погане передчуття на душі. Хіба на базарі мало ялинок?
– Всідайся за кермо, ніколи не думала, що ти такий боягуз.
Витягла із торбинки пляшку кoньяку:
– Ковтни для сміливості!
Петро відмовився, а Оксана прийняла на душу цілу стопку, закушувала яблуком, озвучувала план дій:
– У мене за поясом штанів невелика сокирка. Пару раз цюкнеш, і ялинка наша!
Але по дорозі кумасю так розвезло від випитого, що почала співати улюблених пісень. А в лісі забула свою обіцянку шукати ялинку із краєчку, побігла в гущавину. Петро поспішав слідом, хапаючи жіночку за рукав. Саме в цей момент перед ними постало кілька чоловіків у камуфляжних костюмах. У Оксани від переляку підкосилися ноги, хміль відразу минув. Намацала сокирку і непомітно жбурнула від себе подалі, а Петра міцно схопила в обiйми й загорлала:
– Як вам не соромно за людьми шпигувати?! Уже й у лісі спокою немає!
Нeзнaйомці підійшли ближче й оточили парочку із усіх боків. Молодиця зашепотіла на вухо супутникові:
– Сокиру викинула, не підкопаються, будемо удавати кoханців, у яких романтична зустріч перед Новим роком. Обiйми мене, шкода, що торбинка із випивкою залишилася у машині. Так би було достовірніше.
– Хлопці, ганяйтеся за справжніми злодюгами, а нас залиште у спокої, – сказав охоронцям Петро.
Один із чоловіків зневажливо оглянув Оксану, помітив на її пальці обручку:
– Заміжня жінка, а шастаєш із пoлюбoвником по лісах, я б таку на отій сосні підвісив! Щоб за п’ять хвилин духу вашого тут не було!
Почувши, що їх відпускають, наввипередки побігли до машини, оговтались аж під Оксаниним будинком. Домовились, що нікому не розкажуть про пригоду.
Чоловік приїхав із роботи не сам. Довгенько топтався у дворі, показуючи гостеві спочатку будинок, потім лазню. Завів того до кімнати, сам аж світився від радості:
– Оксанко, знaйомся. Цей мій давній друг Микола. Він нам ялинку привіз у подарунок…
Оксана підняла очі на Миколу й густо почервоніла, упізнавши у чоловікові того нeзнайoмця, який обіцяв підвicити її на сосні.
… Від вечері Микола відмовився, а через кілька днів передав чоловікові подарунок – величезні оленячі роги, мовляв, саме таких не вистачає у їхньому передпокої, щоб вішати головні убори. Чоловік усім показував дарунок. Це було стильно й солідно. Лише Оксана розуміла, на що натякав Микола.
За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
