– Чому ти називаєш це нещастям – запитав батько.
– Подивимося, що покаже час.
Через кілька днів конячка повернувся і привела а собою коня.
– Батьку, яке щастя! Наша конячка повернувся і на додачу привела з собою коня.
– Чому ти називаєш це щастям? – запитав батько, подивимося, що покаже час.
Через якийсь час юнак захотів осідлати коня. Кінь, який не звик возити на собі вершника, піднявся на диби і скинув вершника. Юнак добряче пошкодив ногу.
– Батьку, яке нещастя! Я пошкодив ногу.
– Чому ти називаєш це нещастям – спокійно запитав батько. – Подивимося, що покаже час.
Юнак не поділяв філософії батька, а тому ввічливо промовчав і поскакав на одній нозі до ліжка. Через кілька днів в селище приїхали гінці імператора з наказом забрати всіх дієздатних молодих хлопців на війну. Прийшли вони і в дім до старого селянина, побачили, що його син не може самостійно пересуватися, і залишили будинок.
Тільки тоді юнак зрозумів, що ніколи не можна бути абсолютно впевненим у тому, що є щастям, а що – нещастям.
Завжди необхідно почекати і подивитися, що скаже час про те, що є добре, а що – погано.
Життя так влаштоване: те, що здавалося поганим, перетворюється в гарне і навпаки. Краще за все не поспішати з висновками, а дати часу можливість назвати речі своїми іменами.
Краще почекати хоча б до завтра.
У будь-якому випадку, все, що з нами відбувається, несе в собі позитивний початок для нашого життєвого досвіду.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
