Того дня сестра прибігла сама не своя – бліда і дуже пригнічена. Говорити ледь могла, потрібен був час. аби вона в себе прийшла. Виявилось, що для того, аби урятувати її свекруху потрібна на зараз досить таки значна сума.
Я Анну Іванівну дуже поважала і любила, вона не так свекрухо, а мамою стала другою. як для сестри моєї, так і для мене. Я одразу обдзвонила знайомих і вигребла всі свої заощадження.
Уже до вечора потрібна сума була. І тут сестра видає таке, що я просто оніміла.
Моя сестра заміжня уже двадцять років. Живуть вони із чоловіком у сусідньому селі, але бачимось ми часто, адже Ліна працює у нашому селі.
Шлюб у Ліни щасливий. живуть у достатку і взаєморозумінні. Виростили вони із чоловіком двох хлопців, нині вони студенти.
Моя ж сім’я не повна – чоловіка мого не стало три роки тому. У мене троє донечок, вони моя опора і поміч у всьому. Працюю і намагаюсь триматись на плаву. Тримаю багато худоби, адже розумію, що дівчат потрібно буде вчити, а гроші на навчання потрібні будуть чималі. От і трудимось учотирьох. Уміють мої діти і косити і копати і дрова заготовляти. А що робити? Ну не лягти ж і чекати тієї мани небесної, правда?
А це прийшла до мене сестра одного дня сама не своя. Я ледь її до тями привела, бачу, що ледь і говорити може. Так мені за неї лячно стало, адже вперше її такою бачила. Думала, може вже щось із племінниками стало, але ні.
Виявилось, що занедужала її свекруха Анна Іванівна. Анна Іванівна була не просто свекрухою Лізі, але й нашою другою мамою. Вона нам допомагала порадою, підказувала, показувала. А дітей як любила! ніколи на своїх і чужих не ділила. Мої діти її не інакше, як “бабусею” кличуть і всім вихваляються, що у них аж три бабусі є.
Я одразу обдзвонила всіх своїх знайомих, аби попросити про допомогу. Вигребла усі гроші, що відклала на навчання дівчаткам своїм. Уже під вечір сума. яка була необхідна на порятунок нашої Анни Іванівни була зібрана.
Найняла я авто і поїхала ті гроші сестрі віддавати. Принесла той пакунок. аж руки тремтіли. По-перше, я ніколи такої суми і в руках не тримала, а по-друге, те все я позичила у людей і пообіцяла віддати скоро. Лиш оце перед тим як сестрі вручити, врапт зрозуміла, що треба мені три роки ні пити ні їсти, аби все повернути.
Сестра узяла гроші, була дуже щасливою дякувала мені дуже і говорила, що все обов’язково поверне:
— Як добре, що я до тебе спершу зайшла, – каже радо, – А то йшла і так мені прикро було. Це б довелось долари міняти наші, курс нині такий, що на вітер би пустили. А так все ціле лишиться.
Я оніміла. У мене просто дар мови врапт зник і в очах потемніло. То я підняла на ноги усіх кого знала. Облітала село збираючи по кілька сотень гривень, а вона долари міняти не хотіла?
Гроші я одразу ж з рук сестри забрала і сказала їй усе, що тієї миті було у голові і душі. Треба було бачити її обличчя, вона щиро не розуміла у чому. власне, справа.
Тепер сестра на мене ображена і спілкуватись не хоче. навіть племінники при зустрічі не вітаються.
Так мені прикро, що так все сталось, але скажіть, я повинна була мовчати. Вона каже, що я її підвела у важку хвилину і не підтримала, хоча могла.
Але хіба я когось підводила. Мені здається, що у цій ситуації саме сестра моя не права. Хіба ж ні?
11,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
